Намір!

Ця книга містить в собі багато роздумів та цікавх ідей. Зокрема, цікаво показана сила людської уваги, як людина одним своїм бажанням може досягти значних висот в житті. Як всі ми пов*язані між собою своїми бажаннями та прагненнями, невидимі ниточки життя зводять людей до купи, і пошук своєї долі може тривати довгий-довгий час, а то і все життя. Читається дуже легко, але, єдине, що хочеться зауважити, занадто багато ідей в неї вкладено. Цю книгу треба перечитувати і, мені здається, що щоразу в ній можна знайти і побачити щось нове.

Ця книга явно написана саме для мене. Дуже люблю роздуми, монологи і надто з філософським змістом. Стиль написання, який властивий мені. Книга не для кожного. Для людей з розвитком (книжковим). Філософічна. Це те, що я шукала і не могла знайти!

Книгу читала, щоб точно впевнитись, що твори Дереш пише явно не для мене. Ще раз би не читала і нікому не радила. Але для загального розвитку, щоб бути в курсі сучукліту - треба було ознайомитися) Як то кажуть: щоб знати, що на смак це, як скислий борщ, спочатку його треба спробувати. Особисто для мене ця книга ні про що. Хоча й згадуєтья в ній мій рідний Тернопіль, але все ж.

Я щасливий, що Таємниця не має меж. Це надихає.

Перша книга Дереша, яку я прочитала. Вона, мабуть, залишиться для мене найкращою. Насправді, книга шукає свого читача. Нединамічний сюжет, довгі внутрішні монологи, затяжні відступи - все це лякає тих, хто звик пропускати "те, що без діалогів і мілким шрифтом". Це книга для роздумів.

Мне показалось, что это самая слабая книга Дереша. Слишком подростковая со всем вытекающим. "Культ" в свое время понравился куда больше

Сложилось такое впечатление, что первую половину книги автор метался, пытаясь определиться с продолжением. А решение было не особо оригинальным, как по мне. Хотя, возможно (или скорее всего), я не ценитель психодела.

Багато описів Львова, зокрема "Відкритого кафе", де колись тусувалася сучасна прогресивна молодь на вулиці Дорошенка. Цікаві "подорожі" головного героя, але є єдина проблема: для мене Дереш став однотипним. його втори написані в дуже схожому стилі. якщо перша книга вражала, то ця стала якоюсь "буденною"

эта книга о паутине.которая связывает людей. которую в некоторых случаях лучше порвать

С Дерешем что-то происходит: всё хуже и хуже. Под конец создаётся впечатление, что писать автору надоело и хочется побыстрее расправиться с романом.

Читала я й "Культ", і "Поклоніння ящірці", але давненько. Пригадую, Любко здався пафосним, не дуже глибоким і занадто показовим. Тут до рук книжка потрапила. Читаю - нове, більш доросле. Відгуки непогані. І треба ж знову попастись на вудку маркетингу. Нє, не моє. Переконалась. Ось такий і сюжет весь в дірочку, І якось філософія з матом не впирає, та й трухлява вона якась, нецілісна, по-дорослому не продумана. І кінець зім'ятий так, ніби швидше хотілось автору крапку втикнути. Ні, не все ж погано. Персонажі колоритні, читається швидко. Та післясмаку ніякого.