Лучшие произведения Тараса Шевченко

Катери́на — ліро-епічна соціально-побутова поема видатного українського поета Тараса Шевченка. Датована орієнтовно кінцем 1838 — початком 1839 року. Присвячена російському поету Василю Жуковському на пам'ять про викуп з кріпацтва. Поема «Катерина» лягла в основу оперети Г. і С. Карпенка (1860), мелодрами П. Свєнціцького (1862). Відома також інсценізація «Катерина» Пухальського (1903). Першою оперою за мотивами творчості Тараса Шевченка була «Катерина» Миколи Аркаса (1899, Москва, трупа Марка Кропивницького), як і перший фільм, знятий за сюжетами творів Шевченка — «Катерина» (1911).

Розвиток дії подано в романтичному дусі, проте в п'єсі переважають риси реалістичного відтворення дійсності. Етнографічно-побутові картини увиразнюють історичний колорит. Сценічні якості драми забезпечили їй великий успіх, і вона досі входить до репертуару українських труп. На тему Шевченкової п'єси Костянтин Данькевич написав однойменну оперу (1960).

«Мені́ трина́дцятий мина́ло», або N. N. («Мені тринадцятий минало…»)

В поемі немає подій. Поема являє собою роздуми ліричного героя про несправедливість і жорстокість світу, а також про лицемірство деяких людей. Ліричний герой звертається до Бога в дечому з докором, проте усвідомлюючи людську безсилість перед нещастями У своїх творах Шевченко не рідко зустрічається ідея, що, мабуть, Бог спить, інакше б не допустив несправедливість на світі (наприклад в «Княжні»). Але Шевченко-поет нарікає не стільки на долю, як на нечесність та лицемірство пануючих класів. Шевченко іронізує над вищими панівними верствами тогочасної царської Росії, які вважають, що мають право «вчити» інші народи (в даному випадку…

Поет звертається до своїх земляків, закликаючи їх до боротьби та духовного відродження.

Історико-героїчна поема Шевченка, перший український історичний роман у віршах. Поема зображує події народного повстання, Коліївщини, на чолі з Максимом Залізняком та Іваном Ґонтою. Масштабність охоплення важливих подій, велика кількість дійових осіб і драматичних картин надають твору характеру епопеї.

Поема «Сон» – перший в українській літературі твір політичної сатири.
Сатиричний твір – твір викривального змісту, у якому різко висміяні реакційні, потворні явища в суспільному житті або риси характеру людей. Викриваючи негативне, антинародне, сатира утверджує позитивне, демократичне, високоморальне.
Назва – від образної алегоричної форми викладення змісту сну. Кріпосництво -як жахливий сон, від якого дерев’яніє навіть людина, що спить. Поет закликав прокинутися, позбутися жахів і жити повноцінним життям.
У невеличкому творі автор прагнув охопити всю Російську імперію, і сон виправдовує уривчастість розповіді, швидку зміну подій, казкові пересування, фантастичні картини (сцена «генерального мордобитія»), алегоричні образи (біла пташка – душа замучених козаків), звільняє від довгих переходів.

Романтична балада.
Ворожка зробила дівчину причинною, аби менше сумувала за молодим козаком, який пішов у похід і не повертався. Тим часом з води виринають русалки — душі нехрещених дітей. Вони й залоскотали дівчину. Вранці з діброви виїжджає козак. Біля дуба він бачить тіло дівчини і спочатку думає, що вона заснула. А коли бачить, що кохана мертва, у відчаї «зареготавсь, розігнався — та в дуб головою!».

Сюжет твору розгортається у двох планах: розпусне життя ротмістра Курнатовського, історія його одруження з кріпачкою Оленою та історія матроса Обеременка — учасника оборони Севастополя, який замість пропонованої нагороди за хоробрість просить звільнити сестру з кріпацтва (дійсний факт, про який Шевченко прочитав у першому номері «Морского сборника» за 1855 р.). У повісті Шевченко знову зосереджується на проблемі формування людської особистості, наголошує на вирішальному впливі на формування характеру людини навколишнього середовища. У другій частині твору, де, за словами Шевченка, «резче обозначилась общая идея рассказа», введено мотив морального переродження поміщика Курнатовського внаслідок одруження з дівчиною-кріпачкою, а також спілкування з її братом-матросом Обеременком та заможними хуторянами: лікарем Степаном Йосиповичем Прехтелем та його дружиною — носіями позитивного ідеалу автора.

«Близнюки́» (рос. Близнецы) — повість Тараса Шевченка російською мовою, написана орієнтовно 10 червня — 20 липня 1855 р. у Новопетровському укріпленні.

Центральна поезія циклу «В казематі», який є своєрідним прологом до «невольничої» лірики Шевченка.
Основний мотив поєднання громадянського й особистого в житті людини.
Герой пригадує своє невільницьке минуле на чужині («В неволі виріс між чужими»), усвідомлює свій невільницький стан, майбутнє без надії на волю («В неволі, плачучи, умру»).
Поетові здається, що він так мало зробив, що й «малого сліду» не залишить по собі.
Крізь ґрати поет бачить Україну – «не свою» землю.
Основна ідея виражена у рядках:
Та не однаково мені,
Як Україну злії, люде
Присплять, лукаві, і в огні
її окраденую, збудять… «Мені однаково…» – твір-маніфест про прометеївську самопожертву в ім’я невмирущості української нації, щастя народу. У творі порушена ключова проблема для України – бути чи не бути їй самостійною незалежною державою.

Поема оповідає про останні години життя чеського релігійного діяча Яна (Івана) Гуса, про його боротьбу з католицьким духовенством в Чехії. Він один з небагатьох, хто не побоявся сказати правду про лицемірство всього духовенства загалом, про продаж булл, індульгенцій, про «куплені» церковні посади й несправедливу канонізацію. Католицькі священики оголошують Яна Гуса єретиком та вирішують провести Інквізиційний суд під час Констанцького собору, а на його аутодафе Гусу виносять смертний вирок — через спалювання. Гус покірно приймає свою кару, просячи Господа простити людям, які «не розуміють, що роблять».