Галина Кирпа — о писателе

Предложить изменения

Сьогодні ми прочитали, мабуть, найважчу, найтрагічнішу дитячу книгу з недитячою темою смерті... Наскільки важко дитині повірити, змиритися з тим, що вже нема й ніколи не буде найголовнішої людини в її житті... Що залишається донечці чи синочку? Спогади – теплі обійми, добра посмішка, сніжинки у волоссі, а ще – уявити, що відсьогодні тато – це зірка в небі. Зірку не завжди можна побачити крізь хмари, а ось заплющити очі і згадати тата можна завжди.

Так несправедливо обірвалося життя Героїв на Майдані, так жорстоко з кожним днем вже майже п’ять років рветься життя тисяч Героїв на війні... А як жити тим, для кого тато, брат, чоловік, син – це все, це увесь світ? Як втішитися їм? Як вони зможуть знов повірити в диво? Хто замінить їм найдорожче?

Так, час лікує, але для дітей та, особливо, для…

Мені дуже сподобалося ЯК. Прозу Г. Кирпи можна пити. Але я б не запропонувала цю книжку жодній дитині в своєму оточенні. Бо на мій погляд, вона не про літо-дитинство... (Ах, яке ж там літо й дитинство!) А про те, як батьки виховують у своїх дітях зверхність, зневагу та нетолерантність до інших. Головна героїня - ця мила прекрасна дівчинка-квітка така, що хочеться відійти від неї подалі, вимити руки й порадити своїм дітям не мати з нею жодних справ. Токсичні люди... вони виростають з таких зерняток. Коли батьки з колиски розказують, що ми хороші ( бо беремо книжки в бібліотеці), а сусіди погані (вони дивлятся телевізор). А ще ми бідні, бо займаємося інтелектуальною працею. А вони - поганці - підторговують трохи, тому зневага-зневага-зневага... Ця совкова ідеологія ще жива? Виявляється,…