Люба Клименко — о писателе

Предложить изменения

Когда я заявляла данное произведение в игре, которая по сути базируется на написании рецензии, то самоуверенно "пхикала" ибо "Ой, та шо я на нашу литературу слова сказать никакого не найду? Шо тут говорить, раз два и готово усё." А потом уселась я с пустыми глазами перед девственно чистым полем для ввода и криво улыбнулась, сказать-то мне совсем нечего. Я ожидала увидеть здесь типичную общагу тех годов, где есть студенты, молодые, ворчливые послевоенные старички и вездесущие и всезнающие бабки. В тот короткий объём, что занимает эта повесть всего естественно не влепишь, и хоть мы галопом по Европам промчались через 50 лет, но мне всё же не хватило полноты картины. Призраки в повести Диккенса об Рождестве и то дольше задерживали Скруджа в нужном времени. Книга весьма откровенная и если…

Твір дещо відрізняється від попередніх, що прочитала у Люби Клименко: романтичний, я би сказала, але не без перчинки. В ньому нема чогось особливого чи оригінального, мало того, в реальність такої історії я не дуже вірю, але читати було цікаво. Отже, в житті маестро, який використовує жінок для задоволення фізіологічних потреб і досягнення меркантильних цілей, з'являється та єдина, фатальна, що навчить любити і страждати всією душею. Не молода, не ідеальна, не найкрасивіша, але

Вона була заплутаним клубком пристрасті, вона була різнокольоровими вихором, вона була бездонним океаном, вона була прудкою рибою, вона була гарячим піском, вона була його блаженством...

Поруч є й інша, що кохає його багато років і вміє чекати, хоча я досі з якимось юнацьким максималізмом стверджую, що не можна…