Лучшие книги Елены Стяжкиной

«Смерть лева Сесіла мала сенс» — роман Олени Стяжкіної про нашу війну й про долі людей, випадково поєднаних у Донецькому пологовому будинку в 1986-му році. Магія фотографії та запозичених імен перетворює незнайомців на гілки генеалогічного дерева — і вони врешті стають родиною, головна в якій — маленька дівчинка. У книжці безліч переходів — стоматолог стає воєнним хірургом, цап — сапером-собакою, боягузливий радянський чиновник набуває рис янгола-охоронця, продавчиня косметики перетворюється на інструктора зі снайперської стрільби... В українському Донбасі. На початку ХХІ століття. Проте час у книжці — доволі умовна величина.

Це перший роман авторки українською мовою — втім, не повністю: за задумом, українська тут — чи не найголовніша точка переходу, в якій свідоме прощання з російською означає для героїв та негероїв можливість бути собою.

Елена Стяжкина — писатель, журналист, профессор Донецкого национального университета, живет в Украине и пишет по-русски. Она историк, и потому лучше понимает настоящее и чувствует будущее. Ее прозу называют «женской» и «психологической», но все определения теряют смысл, когда речь идет о настоящем таланте, одном, уникальном. Герои этого сборника тоже наделены талантом — одним на всех. Талантом любить людей, рядом с которыми не светит солнце, и любить родину как непослушного, но единственного ребенка, талантом быть женщиной или мужчиной, жить вопреки, видеть, слышать, сопереживать и терпеть. Повести из сборника «Один талант» отмечены…

Присуждение Елене Стяжкиной премии "Учительский Белкин", учрежденной московскими преподавателями литературы, стало одним из ярчайших событий и главных интриг литературного сезона. Блестящая психологическая проза Стяжкиной - несмотря на молодость, уже доктора исторических наук и профессора Донецкого национального университета! - всегда вызывала особое внимание читающей публики. В Интернете в свое время разразилось настоящее побоище между теми, кто не принимает жанр психологической женской прозы, и его восхищенными поклонниками. Рассказы, повести и романы Елены Стяжкиной знают и любят в Украине, Германии и Канаде, а сборник, который вы…

Она является в жизнь взрослых людей в розовом пуховике, шляпке с фруктами и с астральными оргазмами. Ее зовут Николь. Николь Николаевна. Она нелепая, искусственная, нахальная и сумасбродная. Она – опасное и асоциальное явление. Ее боятся двадцатилетние и сорокалетние. От нее спасаются бегством, а она смеется и никогда не перестает. Но иногда кажется, что ее зовут Карлсон. А всех взрослых людей по-прежнему зовут Малышами. Карлсон не может научить Малышей...

Авторский сборник. Повести Жизнь - это когда строишь воздушные планы и плачешь, если они рушатся. А Она стала стильной и спокойной. Героини Елены Стяжкиной могут лгать, но только не себе. Каждая неистово ищет счастья, хотя на всех его не хватает...

Ця книжка про радянських людей – жінок, чоловіків, дітей – які їли вдома, на роботі, в дорозі, в дитячому садку та школі, в системі радянського громхарчу, в турпоїздках. Про тих, хто здобував їжу в чергах, на колгоспних ринках, на власних городах, через хабарі та бартерні обміни, крадіжки на робочих місцях. Про тих, хто створював її надлишки в системі тіньової економіки й про тих, хто обирав відмову від їжі як спосіб демонстрації статусу «іншого» або зберігав «смачну традицію», плекаючи «банальний націоналізм».
Їжа розглядається не тільки як ознака пізньорадянської споживацької революції, а й як один з потужних механізмів соціальної інженерії та (само)примусу. Реальний світ радянських їдців аналізується разом із світом художнім, в якому кіномитці та глядачі створювали, транслювали та споживали образи їжі, не усвідомлюючи, що в такий спосіб говорять про репресивний устрій суспільства, в якому смак був так само проблематичним та майже недосяжним, як і пов’язана зі смаком та вибором свобода.

Це історія жінки, яка не поспішала жити, а тому пережила багато революцій, нових слів та інших жінок. Її вважали невдахою і дивилися на неї із жалем. Вона розлюбила зелений колір і все кудись збиралася. І її головний герой з’явився зовсім не на першій сторінці.

Повесть, опубликована в журнале "Знамя" №2/2013

Збірка "Кінематографічна ревізія Донбасу" є чи не першою спробою не так почути, як побачити Донбас. Поглянути на нього крізь об'єктив кінематографічного апарата та призму гуманітарного знання, простежити певну історичну драматургію конструювання і подальшої деконструкції донбаського героїчного наративу.

Книга «Розка» – это четыре повести о том, какой была жизнь до войны, и о том, как война не заканчивается возвращением с фронта. Герои этой книги – разные люди, в чем-то хорошие, в чем-то – не очень. В повести «Розка» рассказывается о двух девочках, разделенных лестничной площадкой, об их странной, ни на что не похожей дружбе, в которой даже смерть не может поставить точку. «Ключи» – история о человеке с немодной ныне профессией философ и его почти удачных поисках Европы. «Набросок и “Сан Габриэль”» – о месте, где как будто нет войны, о людях, которые не знают и не хотят знать об окопах, обстрелах, смертях и подвигах, которые по привычке…

«Мовою Бога» — повесть, действие которой происходит по ту сторону линии фронта. Автор рассказывает, как люди, которые еще вчера могли доверять друг другу, иметь дружеские отношения и строить общее будущее, — вдруг меняются и становятся врагами в одном, но уже таком разном для них городе. Человеческое в человеке подвергается испытаниям. Герои Елены Стяжкиной оказываются в обстоятельствах, где вынуждены делать выбор, цена которому — жизнь.

Роман в пяти новеллах и паузе вместо эпилога. Оглавление: Божьи одуванчики;
Пятая часть;
Двойняшки;
Анонимка;
Суффиксы;
Пауза вместо эпилога.