5

Це дуже... дивна книга. Розповідь ведеться ніби відсторонено, від другої особи, і раптом виникає оповідач із своїм власним баченням подій і ставленням до них. Фабульності, подієвості як такої, практично немає, натомість твір насичений символами, архетипами, натяками, асоціаціями, левову частку з яких я якщо помітила, то не зрозуміла. У ньому дуже образна, поетична мова. Роман насичений конфліктами: внутрішніми, зовнішніми, між чоловіком і жінкою, між байдужістю та щирістю, між особистістю та суспільством, між двома світами: кольоровим та сірим.
Ми майже нічого не знаємо про зовнішність головних персонажів, окрім того, що їхні душі були блакитними. Це кольоровий роман, кольори тут грають чи не одну із найважливіших ролей. Письменник використовує різні відтінки блакитного при описі душ своїх персонажів:

В Твоїй душі була блакить стоячих вод, оздоблених блідо-зеленою ряскою. В ній була тьмава імла давноминулих віків, вкритих таємничим серпанком чародійних явищ. Первісний шал і дикунська невибагливість.
В Твоїй душі була блакить безмежних глибин холодних океанів. В ній було омління південних місячних ночей і млявість застиглого болотяного повітря, насиченого отруйними гострими пахощами. І міріядами бактерій жахливих хвороб.
В Твоїй душі була блакить одвічної порожнечі.

У Іни була блакитна душа, і Ти не знав її, а відчував байдужий. З самого початку. В її душі була блакить свіжого весняного неба, блакить веселих квітів сонячної левади, омитих прозорою росою. В ній був простір і міць вільного моря і бадьорість ранішнього вітру гірських верховин.
В її душі була осліпляюче-яскрава сонячна блакить.
Її душа була овіяна згагою життя.

Блакитний колір - колір надії - пронизує увесь роман. І загибель блакитних душ у кінці твору символізує втрату надії.

Дуже складний для розуміння твір. Потрібно буде перечитати пізніше.