Джон Сіддгартга, мандрівний в’язень ноттінґемський – так Юрко Андрухович назвав його у присвяченій Джонові «Перверзії». Джонові було майже шістдесят. Більшість свого життя він провів у тюрмах i у мандрах. Був навіть у Далай-лами. I навіть послав його. Дочекавшись особистого прийому, Джон зайшов до покою. Змучений за день Далай-лама запитався – отож чого тобі треба? Джон почав істерику – ю, факінґ лама, я приперся аж сюди, вичекав кілька годин перед твоїми дверима, я прийшов до тебе дізнатися, чого мені треба, а ти питаєшся, чого мені треба, фак ю. У Джона був знайомий, якому треба було поїхати машиною в Україну. Він запропонував старому спільну подорож. Вони накрутили кількадесят скрутів з марихуаною i поїхали. Вперше ми побачили Джона в совєтській військовій шапці, на місці зірки був приліплений великий портрет Боба Марлі. А для нас Боб Марлі якраз тоді був найголовнішою музикою, ми проживали своє реґґі. Один з нас навіть вліпив знимку Марлі у свій паспорт.