28 августа 2013 г., 17:50
Котрийсь день, здається, березневий, коли дерева ще голі, а соки вже протискаються до крон, котрийсь день, ступивши й на ту
вуличку, вже не мав довкола чого ходити — спіткнувся об голий пеньок... Так і я котрогось дня спіткнувся, та не об пеньок — об пустку, наче прогалину, в небі. Здалося навіть, що не тією вуличкою пішов. Спочатку й не спохопився, чого тут бракує. За хвилину зауважив пеньок... Хтось чи то почув голос акації, чи, найімовірніше, просто зрізав її, щоб не муляла ока своєю чорнотою.
