Колись, років так зі сто тому, коли ще Крушельницька була для Галичини Знаком Генія, у Львові з'явилося кілька вінілових платівок із записами її арій - Аїда, Чіо-Чіо-Сан, Галька там. Таке. І для певних кланів, могутніх носіїв
культурного прогресу, ці записи стали настільки вагомою естетичною віхою, що зуміли сформувати цілу субкультуру зі всіма її атрибутами, як-от амбіціями, уподобаннями в літературі, живописі, театрі - усім тим, що можна звати культурними кодами. Ти зрозумів. Я кивнув.
- Річ у тім, що каноном слугували звучання платівки з голосом діви. У ту мить найвищого злету генія сакральним вважався будь-який аспект, властивий платівкам із брендом «KRUSZELNITSKA».
Та все ж монолітна єдність поглядів кількох вибраних родин порушилась. Одні, звичайно, як і раніше, насолоджувалися поскрипуванням грамофонної голки на платівці, інші ж почали слухати Саломеїн голосі 3 їхнього боку це був однозначний крок назад. Через цей адюльтер смаку та кітчу Галичина відстала в культурному плані років так на двісті. Шкода, але їй уже ніколи не наздогнати втрачене, ніколи. Слухати голос Крушельницької й не зауважувати скрипу платівки - це, знаєш, як розглядати оксамитову підстилку замість коштовної діадеми на ній. Але я кажу: дякую, з мене досить текстилю. І я кажу тобі - прийшов час дивитися на діаманти!