Найсмішніше, що в тому, попередньому
поколінні такі жінки ще справді водилися: вони сиділи вдома, варили борщі, студіювали
езотеричну літературу, опікувалися гнаними й невизнаними митцями, часом щось
пописували чи рукомесничали і в очах громади уходили за якихось страшенних діячок,
а що всю дорогу який-небудь скромний трудящий чоловіченько їм усе те оплачував — і
митців, і езотеричну літературу, і те, що кладеться в борщ, — про те ніколи ніде не
згадувалося ні словечком, як не згадувалося в товаристві про те, що людина мусить
пісяти й какати, і як то воно дамам виходило так лепсько в житті влаштуватися — то
вже належить до розряду древніх жіноцьких умінь, на кінець двадцятого століття
безповоротно затрачених, як ткання на кроснах чи підкурювання бешихи… Ми застали
їх уже на схилку, повдовілими — їхні скромні трудящі чоловіченьки, ясна річ, помирали
перші, — застали не бабусями навіть, а вийнятими з нафталіну старенькими
дівчатками: дівчатка не вміли нікуди ходити без супроводу, не знали, де лежать
рахунки за квартиру й телефон, на безневинне "як ся маєте" висипали на вас дві годині
докладної доповіді про те, як вони ся мають, і загалом справляли враження злегка
юродиве, якого не міг затлумити навіть відблиск їхньої давньої слави, — враження було
дужче, бо комічне, і ця комічність заднім числом ставила під сумнів і ту славу, і ту
епоху, котра таку славу вможливлювала, тож тим більше незрозуміло, як же потрапили
так добре зберегтися витворені ними ідеали?!