... і потім я чимало плавав на плотах у ставках за містом. Таке плавання куди цікавіше й багатше гострими відчуттями, ніж може здатися, надто коли ви випливете на середину, а на березі раптом з'явиться з великим дрючком у руці власник матеріалів, з яких ви спорудили пліт.
Побачивши його, ви раптом відчуваєте, що вам чомусь не хочеться товариства, не хочеться ні з ким розмовляти, і, якби можна було зробити це, не здавшись нечемним, ви воліли б уникнути зустрічі з ним. Тому ви зразу спрямовуєте пліт до протилежного берега, щоб тихенько й хутенько піти собі додому, вдаючи, ніби ви його не помітили. А він, навпаки, жадає взяти вас за руку й поговорити з вами.
Виявляється, що він знає вашого батька й близько знайомий з вами самими, але й це чомусь не приваблює вас до нього. Він каже, що навчить вас, як брати його дошки й робити з них пліт, але з огляду на те, що ви вже й самі це добре вмієте, його пропозиція, хоч, безперечно, дуже щира й ласкава, здається вам зайвою, і ви не хочете завдавати йому клопоту, прийнявши її.
Однак ваша стриманість нітрохи не остуджує його палкого бажання зустрітися з вами, і те завзяття, з яким він бігає сюди й туди по березі, щоб у потрібну хвилину опинитись там, де ви сходитимете з плота, й привітати вас, справді вельми для вас почесне.
Якщо він огрядний і задишкуватий, ви легко можете ухилитись від виявів його люб’язності; але, як він молодий і довгоногий, зустріч неминуча. Розмова, правда, виходить зовсім коротенька, і говорить переважно він. Ваша участь у ній обмежується майже виключно односкладовими вигуками, і при першій нагоді ви вириваєтесь із його рук і покидаєте його, навіть не попрощавшись.