ЗИМА
Надійшов час, і Божич почав старіти, знесилюватися, зменшуватися. Дні ставали коротшими, а ночі довшими. І Чорнобог чимдуж насилав холоднечу на Землю своїм крижаним подихом. Однак люди вже не боялися холоду, в їхніх печерах палали вічні ватри під наглядом невсипущих і огнищан.
А вже сніги знову вкрили Землю. І надходив день, коли Божич мав умерти. Та Коляда ходила важкою й мала народити нового Божича-Молоде-Сонце. Вже вона рушила на Землю в пошуках затишного місця.
І тоді мовив Чорнобог до Мари: "Ось знову ходить важкою Коляда, має народити нового Божича. Іди на Землю, жоно моя, знайди Коляду й знищ її. А якщо вона знову перетвориться в Козу, то не пробігай повз неї. Знай — то Коляда. Хапай тую Козу і шматуй її".
І побігла Мара на Землю шукати Коляду.
Та Чорнобогові погрози почув Сокіл-Род і сказав Білобогові:
"Знову Мара полює за Колядою, хоче будь-що не дати народитися новому Сонцеві. Ти, сину мій, набери пригорщу золотих камінців на березі озера Живої Води і розсій по Землі".
І зробив так Білобог. І диво сталося: з кожного золотого камінця вродилася Коза. Козячі стада вкрили Землю.
І коли Коляда побачила, що її наздоганяє Мара, кинулася вагітна богиня поміж козяче стадо, перетворилася в Козу. Побігла Мара до козячого стада, та не могла вгадати, в якій Козі — душа Коляди. Та й кози гострими рогами Мару геть відігнали.
Тим часом Коляда перетворилася в Жінку й народила Нового Божича, що осяяв промінням Землю.
І Мара мусила провалюватися в Чорне Царство.
А люди раділи й віншували Божича.
Раділи Земля і Вирій.
Став Божич-Молоде-Сонце з дня на день виростати і яскравіше світити, наближати радісний
день Весни, день Тепла, день Великої Води.
Відтоді щоразу — перед народженням молодого Божича — люди, що називали себе колядниками (віншувальниками Коляди) та гукрами (дітьми Гука), стали збиратися у ватаги і носити від стійбища до стійбища зображення Кози, бо стала вона священною твариною для укрів.