Чи місце залишається тим самим місцем, коли на ньому вбивають, тоді закопують, підривають, викопують, спалюють, перемелюють, розвіюють, мовчать, насаджують, брешуть, скидають сміття, затоплюють, бетонують, знову мовчать, відгороджують, арештовують скорботних, потім встановлюють десять меморіалів на рік, поминають своїх жертв або вважають, що не мають із цім нічого спільного?
Хотіла б я розповісти про цю прогулянку так, ніби можливо замовчати, що і моїх родичів тут убили, ніби можливо бути абстрактною людиною в собі, а не тільки нащадком єврейського народу, з яким мене пов’язує пошук відсутніх надмогильних каменів, ніби можливо бути такою людиною і гуляти в цьому химерному місці, що називається Бабин Яр. Бабин Яр – частина моєї історії, і іншого мені не дано, втім, я не через це тут, чи не лише через це. Щось веде мене сюди, бо я вважаю, що немає чужих, коли йдеться про жертви. В кожної людини хтось тут є.