Рецензии на книги — Юрий Покальчук

Дуже гарна та ніжна книга. На перший погляд дитяча, та насправді дуже доросла. Таке відчуття буває, коли дитина починає з розумінням говорити про дорослі пррблеми. Хочеться також відзначити неймовірне вміння автора поєднати містику і реальність. Події сучасності змішуються з давньою казкою. Але немає в книзі мішанини. Все чітко стоїть на своєму місці. І любов - це любов, не важливо в якій країні, чи на якому континеті. А війна ніколи на може бути казкою.

Бывают книги с очень красивыми иллюстрациями, бывают фильмы с красивой картинкой, бывают книги, которым не нужны иллюстрации и картинка возникает в голове, но это первая книга, где мне так не хватало иллюстраций, я читала и видела их. Видела этот волшебный лес, его героев, видела все происходящее так явно, как никогда. Это очень большой плюс автору. Никогда я не представляла себе все настолько четко, а еще очень обидно, что, видя такие иллюстрации в своей голове, я не в силах перенести их на бумагу.

Интересная повесть, не помню, чтобы читала что-то подобное. Это такая волшебная сказка про мальчика-подростка, она даже может показаться детской. Но нет, это взрослая сказка. Сказка про любовь.

Не могу сказать, что мне очень понравилось, но читать приятно, прекрасный слог, хороший сюжет.…

Кохання спалює

Повість Юрка Покальчука «Озерний вітер» - для тих, хто любить казки. Полюблять повість і ті, хто цікавиться… історією. Адже «Озерний вітер» - це ще одна легенда про народження Волинського краю з його синьоокими озерами та вільними вітрами. Це оповідь про безсмертя людської душі, яка здібна кохати по-справжньому й наповнювати цим коханням простір навколо себе.

Волина ще малим хлопцем покохала Царівна Озера. Тому в одну з Купальських ночей забрала його від родини, тим самим подарувавши вічність, але лише в глибинах озерних. Так і жив юнак, під чарами, кохаючись з Царівною навесні, влітку і восени. Так продовжувалося протягом сімдесяти років. Доти, доки не приходить до нього, напівлюдини й напівдемона, людське кохання, яке зігріває його вічно холодне тіло й душу. Волин…

Одразу скажу, не фанатка творчості Покальчука. Особливого змісту там шукати не варто. Легке чтиво для відпустки, не більше. Кохання, зрада, інтриги, але все це переживають не люди, а міфічні персонажі. Якщо ви шукаєте книгу, над якою не треба багато працювати, то "Озерний вітер" - непоганий вибір.

Останнім часом багато слухаю і читаю українську літературу, і здебільшого відчуваю, що письменники намагаються стрибнути понад свою голову або впадають в надміру патріотичний історизм. І не те щоб друге не подобалося (від "Чорного ворона", "Століття Якова", "Солодкої Дарусі" у справжньому і неприхованому екстатичному захваті), але література не може бути замкнена на обмеженій кількості тем. А тут саме та література, яку не гріх написати і з великої літери (ага, красиво виглядає - Література), бо вона виграє не за рахунок гострої (наболілої) теми, яскрава не мовними викрутасами, а вабить саме своєю літературною складовою, тобто вмінням мовити красиво і вишукано про звичайні, подекуди навіть буденні речі, помічати в них оту небуденність, якої око не-митця може і не виявити.

В цій аудіокнизі…

чесно кажучи, я була неприємно вражена цією повістю. особливо через мову. вона була якась пласка і дивна: ось Царівна О і Княжич Озера розмовляють про вічні філософські речі і тут раптом звідкись виникають слова "та що ти верзеш". діалоги також невиразні: він сказав, вона сказала, вони любили, вони кохали, кохане кохання, я тебе так кохаю, мені з тобою добре, як добре мені з тобою, темна сила, сили темряви, темна тьма.. коротше, це капєц! перша книга, яку я не змогла дочитати за останні пів року.. Квітуся в печалі.

Смешанное впечатление - певучий, завораживающий текст, маскирующий отсутствие особого содержания. Действительно - красивая сказка. Не смогла разобраться (и VPN не помог) это авторская история или художественное изложение народной легенды о Волыни, в последнем случае мне было бы понятно, что не додумывать народное творчество - это просто выбор. Если же это авторское произведение, не поняла. Летали, любились, возрождались 70 лет, как один день, а потом за пару летних недель поставили все с ног на голову и по новой?

Емкая часть книги, кстати в электронной версии оказавшейся на диво короткой, описывает человеческую юность Волина, добрая половина - посвящение в демоны и беззаботная жизнь на озере, а вот настоящей любви, гибели, перерождению места как-то не осталось. И вообще, все события…

Назва говорить сама за себе. "Просто любити" - це з одного боку думки і переживання автора, щось надто особисте і водночас звернення до людства, яке вже ніби й забуло, що є любов. Адже, це далеко не пристрасть, це високе почуття, яке може проявитись в найрізноманітніших формах. Це і любов до Батьківщини, батківська та материнська любов і просто любов до людини, а ще - кохання. Як добре, що в нашій мові ці поняття різняться і немає ніякої плутанини з означенням різних почуттів. Першу половину даної книги можна охарактеризувати як збірку поезії в прозі, щира лірика про кохання. Назва їй - "Інший бік місяця" - цілком доречно як на мене, адже тут ми бачимо описані внутрішні переживання героя, про які, скоріш за все, ніхто й не здогадується. Проте, думаю, трактувати це можна…

Яка чудова казка!!!! Сюжет, дійсно трохи нагадує "Лісову пісню". Книга була прочитана на одному диханні. Книжка де є любов і зрада. Дуже добре було відкрито ставлення автора до смерті. І фінал був дуже чудовий!!

Гарна українська мова, приємний почерк, здатність пройти по лезу бритви між натуралізмом і літературщиною і не спотворити ідею - в цілому, хороша книга, якщо вам 18 і більше.

Книжка просто клас! не дивлячись, що це просто казочка, я не могла відірватися від неї. Вразило ставлення авторо до смерті. Смерть - не кінець, не кара, не результат, не фінал, не повчальний приклад... Смерть є частиною життя, смерть - ще одна сходинка нашого існування, смерть - це межа між світом, добре нам відомим і чимось вічним, незбагненним, неминучим.....

Книгу можна було написати по-іншому. Не так вульгарно та безладно, художньою мовою, а не суржиком неотесаного підлітка з виправної колонії. По-іншому. Що в моєму розумінні значить: краще. А можна було й не писати. Взагалі. Не можу сказати, що я щось би втратив, якби її не прочитав, так само й не скажу що чогось набув, осиливши це нелегке для естетичного сприйняття чтиво (так і хочеться переправити слово "чтиво" на більш підхоже для цього опусу окреслення "порно"). Може автор хотів передати зміст книги словами прототипів своїх героїв? Але ж не так плоско слід це робити, ніби переписуєш протоколи з міліції. Та книгу написано так, як мені довелося її читати. Слова з книги застрягали в моїх мізках, і я із подивом замислювався, як міг Покальчук написати отак?!

Я не люблю современную украинскую поэзию. Я бы, наверное, с радостью жила с мыслью, что поэзия, это то, что было когда-то, что-то возвышенное и неземное, такое эфемерное и недосягаемо-прекрасное. А не вот то, что есть сейчас. Эти исковерканные слова, непонятные нравы, матерщина и т.д.

Я не люблю современную украинскую поэзию. И я не могу сказать, что вот ту поэзию, что есть в этой книге, я люблю. Нет, но она мне приятна. И очень интересно читать о мыслях взрослого человека, который видел жизнь, и который умеет подбирать слова, чтобы эти мысли были понятны ещё кому-то, кроме него. И чтобы, читая, ты думала: "а ведь действительно.. да... ведь так и бывает..." или "да, ведь и так бывает..." Понравилось.

У 90-х роках мені попала ця повість у якомусь літературному журналі. Здається, у "Дніпро" друкувався. Але ж... Він друкувався у трьох номерах, протягом трьох місяців. І я тааааак чекала продовження! Кілька років тому спеціально розшукувала в Інеті. Довго не було. А потім таки знайшла! Зраділа. Перечитала - знову дуже хороше враження. А фінал - ну просто чудовий!! Трошки пізніше - знову перечитаю. :)

Хороша книга. Магічна, чаруюча, ніби огортає тебе теплим вітерцем. Почала читати і не змогла відірватися до останньої сторінки. Розчинаєшся у ній, і ось уже стоїш на березі озера, де панує Царівна О, де є русалки та інші жителі, а поруч - ліс, де живе безліч лісових істот. І вони не викликають ніякого страху, а надають відчуття спокою і гармонії. Було досить цікаво прочитати книгу з українською міфологією, перенестися у ліса Волині. Цікава і сама історія хлопця Волина. Хоча мене більше зачепила атмосфера книги, відчуття, які вона подарувала. Навіть не можу це описати словами. Просто стало так добре і затишно. Можливо в цьому ще винний мороз за вікном, адже так приємно було опинитися хоч подумки у літньому лісі, на березі озера, де лагідно віє вітерець. Та й мова українська дуже гарна,…

Чудова казка, прочитала на одному диханні. Сюжет мені(та и сам стиль письма) трохи нагадує "Лісову пісню", та ж сама любов, зрада...Твір дуже чуттєвий, та духовно насичений.

Досить посередня збірка романів Покальчука, який мені запам`ятався яскравішим автором, на цей раз він пише в більш традиційному ключі.

"Озерний вітер"-красива, але досить примітивна лірична легенда про юнака Волина, викраденого царівною О.

"Шабля і стріла"- клясичний історичний роман про втечу козака- раба і вигнанця узбека з далекого й ворожого їм Хорезму. Дуже цікаво було спостерігати як двоє абсолютно різних людей все ж таки змогли поступитися певними принципами задля дружби і перемоги.

" І зараз і завжди..."- мікс в стилі Хемінгуеївського " По кому подзвін", але без екзітус леталус головного героя і пастернаківського "лікаря Живаго". Пафосний роман про громадянську війну в Іспанії.

Ах! Как же я люблю украинский язык! Для меня - это язык детства, сказок и волшебства. И без того прекрасный рассказ становится поистине таинственным и чарующим именно благодаря мове. Сказка приобретает объем, и ты чувствуешь себя участником событий. Ну а конец просто шикарный. В любимые:)

Книга важка. Тому що записана зі слів неповнолітніх жителів виправних колоній нашої "рідної неньки". Іноді стає страшно, що з тобою одними дорогами можуть ходити малолітні злочинці-наркомани, які ні перед чим не зупиняться, аби лише роздобути грошей на тюбик клею/цигарки/дівчат/ігри!/цукерки! і далі за отаким от дивним доросло-дитячим списком. Книга про те, як руйнуються життя. Книга про першу любов, яка приходить, коли ти вже на дорозі до пекла. Книга про перший секс тоді, коли тобі ще іграшками гратися. Книга про дорослих дітей, які оступилися раз, зрозуміли, що нічого їм за це не буде, а далі - пішло-поїхало... із сумним завершенням. Книга про нечоловічі стосунки між ув*язненими. Книга про аморальність нашого світу. Книга про те, як важливо мати турботливих батьків. Книга про те, як…

Очень красивая сказка. В ней все просто. Есть добро, есть зло. И самое главное, что есть любовь. Но зло в нечеловеческом мире действует только как контраст, чтобы существовало добро. В том мире у каждого свое место, свое предназначение, и все счастливы. Но как только какое-то из существ отклоняется от своего пути, может произойти несчастье. Главный герой, Волин, был когда-то человеком, он он уже забыл это. Теперь он демон и влюблен в девушку. Эта любовь чуть не погубила. Ему пришлось пройти испытания, пройти через боль, вспомнить кем он был, и только тогда стать полноценным осознанным существом. Хоть и не таким, как он планировал.