По дорозі в Казку

Я розумію, що твір

є одним із взірців української символістської драми

Я розумію, що Олександр Олесь -

справжній новатор і реформатор в галузі лірики, яку він вивів з хуторянського застою й підняв на європейський рівень.

Але на момент прочитання цей етюд не викликав у мене абсолютно жодний емоцій. Ну от таке шось на 20 сторінок.

Надзвичайно гарна, майже декаданська природою, художні засоби та мова автора, - Aidoru

- це прекрасно, я навіть не вдамся до цитування "Кровостоку", проте чи достатньо цього для драматичного твору? Прецінь мова не йде про замальовку.

Типізація героїв та руйнування Часу та Простору задля форсованої актуалізації твору також не викликають у мене бажання ходити на прощу до місця перепоховання Олександра Кандиби. Можливо, для тогочасного літературного…

Іноді, читаючи літературний твір, дивуєшся його геніальності. Як сказав у своєму листі до Бодлера Віктор Гюго, «Мистецтво не має меж». Можливо, ця тема надто заїзжена, ніби її разів п’ять переїхала вантажівка, але від того вона не втрачає своєї привабливої правдивості. Знов цей твір, на мою думку, виграє не темою, яку підіймає, а, в першу чергу, своєю надзвичайно гарною майже декаданською природою, художніми засобами та мовою автора. Тим не менш, та соціальна тема, та гостра проблема відносин за схемою «пророк-народ», свого часу піднята Іваном Франком, частково переглядається Олесем. Звісно, без жодного докору совісті читач може сказати, що в цьому творі чітко просліджується вплив першого письменника на другого.

Тільки і між ними є різниця, можливо, навіть досить велика. Олександр Оле…

Що можна зустріти по дорозі у казку? Олександр Олесь не просто розповів про це, а з провів нас плутаними стежками цього шляху.

Що це? Розповідь про мрію? Критика соціуму? Оповідь про долю лідера? Універсальність твору вражає, бо у ньому стисло відображені як основні соціальні процеси, так і базові переживання людини - наче на мінному полі розкидані відсилання-тригери. Наткнувшись на них - вже не уціліти.

Розповідь складається з трьох частин, що послідовно показують перевтілення, які мають місце під час будь-якої подорожі - до мрії, від злиднів, з полону, по щастя, од страху.

Законсервовані письменником образи оживають вмить - варто лиш ледь-ледь торкнутися їх тіні. Їх стійкість пояснюється винятково глибоким розумінням автором природи цих явищ - він викриває все це, не залишаючись…

Невелика історія, яка мене дуже засмутила. Вона ніби показала мені всю жорстокість нашого світу та озлобленість людей. Ти ніби стараєшся для них, приносиш себе в жертву, прагнеш до ідеалу, який покращить життя всім, але варто лише на хвилину засумніватися, то замість підтримки отримуєш жорстокість та агресивність. Невже не можна підтримати ту людину, яка прокладала вам шлях через темряву до світлої мрії?

Історія достатньо символічна, немає індивідуалізованих героїв, а є лише дівчина, він, хлопчик та сіра маса людей, які не спроможні на самостійне мислення. Історія мені не дуже сподобалася, тому що після її прочитання я відчуваю, що мене ганебно висміяли, відібрали мрію та втоптали її в бруд.

Ну..символізм..важкий, як на мене, але цікавий до запаморочення мозку.. Символічна драма, осягнути яку, на мій погляд, варто, прочитавши критику.. Ну, по першому прочитанні, мені бачиться народ, який заблукав у темному лісі, і який вже втратив будь-яку надію на те, щоб визволитись з нього...мабуть, це дійсність радянська, де люди втратили свого поводиря, який би їх зміг вивести з цього мороку...тобто, ліс - це радянська країна..або будь-яка країна, будь-яка обставина в житті, яка знесилює людей, блукаючих по темноті, марно сподіваючись на визволення... Він - символічний образ поводиря, пророка, поета...я побачила поета, який своїм натхненним словом допомагає людям побачити дійсність, пробудитися від сплячки, надихнути нові сили, прагнення змінити щось в житті, знайти стежку з…