Гаррі Поттер: Магія, наповнена життям

Перше враження або дуже хибне, або дуже правильне. Але дуже часто у моєму житті (та думаю, не лишу у моєму) траплялось так, що з першого погляду виникала або гостра антипатія, або повна байдужість до книги/фільму/явища/людей, а з часом думка змінювалась. І якщо з людьми це не завжди переходило в стадію "любов всього мого життя", то книги ставали улюбленими. Просто книги не розчаровують, на відміну від людей.

Пригадую своє знайомство з Хлопчиком, що вижив це був осінній вечір далекого 2002 року, я була у шостому класі. Брат, котрий старший від мене на 11 років, приніс додому касету з новим фільмом, мовляв "крутий фільм, всі радять, ось купив". Не можу пригадати, чому я скептично віднеслась до обкладинки касети, але одна думка про те, що я починала дивитись Гаррі Поттера на відеомагнітофоні одного зі мною віку, мене зараз маховиком часу кидає на 12 років назад)))

Фільм мені не те, щоб не сподобався.... він мене залишив байдужою! Ну хлопчик чарівник, ну сирота, ну філософський камінь - у окей, ще одна казочка (певно, ще одне підтвердження того, що ми потребуємо більше чарів та казок з віком). Подивилась і забула.

Пройшло два роки. Я поміняла школу, переїхала жити до тітки, для читання вистачало шкільної програми (я ж сама як Герміона - все читати тільки повністю, жодних хрестоматій, "ай піду но я в бібліотеку"). Якось двоюрідному племіннику купили першу книгу про Гаррі Поттера - треба було привчати дитину читати. Я сіла погортати книжку, сторінка за сторінкою і за добу я її прочитала, відірватись просто не могла! Племінника читати так тоді і не привчили, а ось Марлена підсіла. Зібрала всі кишенькові гроші і купила "Таємну кімнату". І тут почалась ломка - книги закінчились, продовження ще нема, нетерпіння розриває, фантазія бурхлива....

Додам, що тоді в моєму дууууже малесенькому містечку інтернету ще не було. В місцевих газетах про Гаррі Поттера чомусь не писали і вихід нових книг не анонсували. Десь чула, що ніби вийшла третя і четверта частини, але дістати тоді не могла. На якийсь час магія випала з мого поля зору, аж поки я з братом (котрий і приніс колись касету) поїхала в Крим на море. Відпочивали ми в Алушті, то було, здається після 8го чи 9го часу. Канікули були шедевральні, поки не пішов дощ на чотири дні. Особливо не погуляєш, я знайшла якийсь книжковий і купила "В'язня Азкабану", "Келих вогню" і "Орден Фенікса" - щоправда, російського видання "Росмен" (у тому книжковому взагалі не було книг українською, і продавці навіть не чули про наше видання - це до слова принижень російськомовного населення в Україні і в Криму загалом).

Одним словом, сіли ми з братом читати - спочатку я, потім він. Три дні в номері в пансіонаті минули непомітно - ми мовчки читали і тільки по виразах облич розуміли, які емоції нас переповнювали. "Орден Фенікса" я вже дочитувала по дорозі додому в автобусі - у мене досі ця картинка перед очима. Потім я вже знайшла у однокласника ці частини українською і позичила читати - все таки маглом я бути не хотіла))) Особливо добре пригадується один тиждень - я хворіла, а в школі однокласники фотографувались на шкільні альбоми - бути присутньою я не могла, тому втішалася тільки переживаннями від книги.

"Напівкровного принца" спочатку читала на телефоні, то вже був курс перший чи другий, якась добра людина скинула мені вордівський файл з російським перекладом. Як тільки змогла - купила рідну версію. До слова - коли я привозила книжки додому, то мій брат вже "бився" зі своєю дружиною за змогу першим прочитати книгу. "Дари смерті" - певно, я чекала появи цієї книги, як чекає наркоман наступної дози. Брат категорично забороняв розказувати, що буде в книжці, доки я не дочитаю і не привезу її додому)))

З фільмами ситуація була схожа - тільки останні три я вперше дивилась у кінотеатрі (з Синочкою, який фігурує в історії про "Казки Барда Бідла" ) українською мовою. Останню частину "Дарів Смерті" ми на першому перегляді з elenkozz проплакали, взявшись за руки, нам навіть хустинки-з-скатертинки не допомагали, тому пішли дивитись ще раз. Довго-довго спокусі опиралась наша яскрава red-haired , але від поттероманів далеко не втечеш, вона щасливо опинилась у наших рядах))

12 років тому я не закохалась з першого погляду в новий чаклунскьий світ Роулінг - тільки тому, що у мене з "коханням з першого погляду" ніколи добра не виходило. Але роздивившись, відчувши, переживши не раз, я зараз з упевненістю можу сказати - так, це любов на все життя. Спокійна, тиха, стабільна, затишна, з перманентними вибухами захоплення і ніжності. Досі підтримую традицію раз у рік перечитувати книги і передивлятись фільми, щоправда цього року почала вже з "Келиху вогню" .

Поттеріана, як я вже писала в реценізіїї, це новий світ мого покоління. У 14 років я вже не мріяла стати Попелюшкою, я мріяла отримати листа до Хоґвартсу і купити свою першу чарівну паличку. Бо ж якщо нас переконують, що історії кохання Попелюшок/Сплячих Красунь/Русалочок реальні, трапляються у житті ці неймовірно казкові хеппі-енди "І жили вони довго, і щасливо", то чому не може бути реальним вивчання контрзаклять, настійок, трансфігурація, гіпогрифи і польоти на мітлі??? Справді, покоління поттероманів, які виросли з героями - воно щасливе: воно отримало свою особистку казку і мрію: сучасну, правдиву, життєву. Наше життя стало наповнене магією, а магія на сторінках книжок наповнилась життям. Це насправді винятковий випадок у літературі - дати можливість підліткам дорослішати з героями, вчитись брати на себе відповідальність, показати їм, що межа між "поганими і хорошими дітками" не чітка, як у піонерському таборі, а дуже і дуже розмита.

Знаєте, чому ми віримо творам Роулінг? Бо вона завжди говорила з нами на рівні, не приховувала від нас правди, дозволяла самим приймати рішення і показувала, що "неважливо ким ти народився, важливо ким ти став". Особисто для мене це чи ненайважливіший мотив і причина такої глибокої відданості Магічному Світу: він навчив, що для щастя не обов'язково народжуватись принцессою чи мати хрещену-фею, яка тебе раз у житті відведе на бал, а після першого поцілунку треба бігом виходити заміж. Своє щастя треба вибороти, статус - заслужити, багатство - здобути, справжніх друзів - підтримувати і тоді вони будуть завжди. А найважливіший урок - завжди залишатись собою, не зраджувати своїм переконанням і принципам, навіть якщо проти тебе весь маглівський чи магічний світ.