Гео Шкурупій - перлина в українській літературі 20-х, дуже талановитий автор, і мене огортає смуток від того, що такого письменника було втрачено!

Ранній Шкурупій пробував себе у різних жанрах - детективна новела, містика, гумористичне оповідання, повість про кохання, репортажна проза - нарис і показав себе, як чудовий стиліст, гарний сюжетник, гострий спостерігач. Його метафорам, стилістичним прийомам позазадрили б такі визнані стилісти, як Бабель чи Олеша (теж, до речі, вихідці з українських міст).

Такі захоплюючі оповідання, як "Страшна мить", "Провокатор", "Місяць з рушницею", збірка "Монгольські оповідання" дуже сподобалися. Таким же визначним (хоча, місцями й спірним), є роман "Жанна Батальонерка" - про жінок на війні.

Менше вдалася, на мій погляд, "Повість про гірке кохання поета Шевченка". В ній поєднано есе про поета з окремим художніми сценами різної якості. Здається, повість недороблена і незавершена.
Але усі інші твори збірки гідні уваги!