Вчасна крапелька світла...

Одна з найкращих книжок у жанрі chrismas tale, що мені трапилися за останні кілька років.
Загалом із творчістю Фанні Флег у мене не склалося — я щороку починала читати котрийсь із її романів, спокусившись на відгуки... і кидала. Не моє.
...але різдвяна повість?..
Дуже хотілося казки, такої, щоб пройняло, зігріло і поплакати:) Я розгорнула віконце з різдвяною течкою - і тицьнула пальцем навмання. Випала ця книжка.
Отож, я бралася за це читання з острахом знову розчаруватися... Та й що там читати? На один вечір.
Проте мої страхи були даремні. Це одна з наймайстерніших chrismas tale — повністю в діккенсівській традиції. Достатньо пойнята алюзіями до текстів християнської традиції, щоб стати з ними в один ряд, але при цьому достатньо світська, щоб зацікавити широке коло читачів.
Це притча, тому місце і час дії в творі дуже умовні. Але це повністю американський текст — за атрибутикою, описом традицій, іншими деталями (включно з рецептами). Авторка вдало балансує між універсальним змістом й “екзотичними” деталями.
Немолодий самотній чоловік дізнається, що жити йому лишилося кілька місяців, якщо взагалі пощастить пережити зиму... За порадою лікаря він переїздить у штат з теплим кліматом. Він прожив нещасливе безрадісне сіре життя. Ні в чому йому не велося з самого дитинства — немовля, покинуте на сходах церкви, сирітський притулок, хвороба, невдала армійська кар'єра, незакінчене навчання, неулюблена робота, невдалий шлюб, пенсія за інвалідністю, жодного хобі. Як воно — бути названим на честь бляшанки з супом? І все ж цей персонаж такий егоїстично противний, що його майже не шкода. Навіть не знаєш, як вболівати за такого. Він постійно себе жаліє, скаржиться, зневажає і себе, й інших, нічого не хоче, нічого не робить... нікого не любить.
Він схожий на привидів із “Великого Розлучення” К.С. Люїса. Пам'ятаєте: “Якщо в ній ще є іскра, ми відігріємо і роздмухаємо її, але якщо там лишився тільки попіл, то дмухай, не дмухай — він лише запорошить тобі очі...”
Отож, чи є в цій сірій неприємній людині якась іскра? Щоб дізнатися це, авторка відправляє свого героя до раю. Земного раю:) Де є красива природа, тепло й затишно, вдосталь їжі й приємні життєрадісні люди, що люблять працю, будні, свята, самі себе й один одного. Таке чарівне сільце на десяток хат — з річкою, лісом, садами... де центром є крамничка й пошта, навіть церкви чи школи нема.
І ось душа оживає — починає бачити красу, відчувати, хотіти й щось робити.
А тоді з'являється “чудесне дитя”. Це така собі неприхована алюзія на десятки христинських легенд, Гофмана, Вальда і всіх, кого згадає читач. Один з варіантів мотиву “Богожого відвідання”. Як і належить “чудесному дитятку”, воно освітлює, згуртовує і спонукає до добрих вчинків. Себелюбці стають добродіями, а вороги примиряються.
А ще ж є і “райський птах” (символічний “блакитний птах”, правда, тут він має червоне пір'я). Redbird — традиційних персонаж американського різдвяного фольклору (як у нас “синичка — Божа птичка”).
І ось, коли вже відбулося “оживання душі”, приходять справжні випробування — люди вичерпали свій резерв добра. Зникла сіра барва, але цей радісний кольоровий світ опинився перед чорною пітьмою — безсилля й відчаю... Потрібне справжнє диво — те, що з Неба. І звісно ж, воно стається. З усією тактовністю Божого дару. “Якби це сталося на Різдво, всі б сказали, що це Боже втручання. Але це сталося на наступний день по Різдві, отже, ситуацію можна було пояснити якимось природними факторами...”
Хороша світла казка для дорослих читачів. Легка, щира, світла й життєстведна. Дуже кінематографічна. Не затягнута. Пересипана жартами й рецептами.
Мені хотілося б колись прочитати щось таке на українському матеріалі — в нас теж є екзотичні куточки в глибинці, куди тікаєш від міського гамору відпочити душею, зцілитися... з дивовижними-химерними традиціями, місцевими легендами, оригінальною кухнею... можливо, за кілька років такі твори з'являться. Дорослі теж потребують різдвяної казки :) )