Прочитана книга Лади Лузіною "Крещенские гадания", освіжила пам'яті історію, що сталася зі мною і моїми подругами-однокласницями багато років тому напередодні дня святого Андрія, коли всі українські дівчата гадають на суженого і виглядають свою долю...

Відбувалось те все одного зимового вечора напередодні 13 грудня. Пізно ввечері ми з подругами зібрались в моїй невеличкій кімнаті, щоб святкувати Андріївські вечорниці. На той час були ще малими школярками і душа вимагала пригод. Банальні ворожіння на картах і колечку вже не задовільняли нашої буйної уяви і ми зважились на рішучий крок - "нарили" в інтернеті інформацію про ворожіння з дзеркалом і взялись до реалізації. Для цього треба було велике дзеркало, графин з водою і запалена свічка. Всіх потрібних атрибутів ми знайти не змогли, тому прийшлось викручуватись з того, що було під руками. Велике дзеркало замінило дзеркало кишенькове, графин - трьохлітрова банка, запалили свічку і замовкли в передчутті чогось. Переповнені емоціями, незнаючи наскільки небезпечно гратись такими речами, ми погасили світло і прийнялись за ворожіння.

Перед імпровізованим дзеркалом сіла найвідважніша з нас, тобто я, і почала казати заповітні слова, що тепер мені майже не пригадуються. Решта сиділи за моєю спиною і вмирали зі сміху та я й сама досить скептично ставилась до цього експерименту. Коли я насправді почала бачити в дзеркалі "невідомо що", а подруги кричати "ввімкніть скоріше світло", всім було вже не до сміху і жартів. Мороз пішов по шкірі, а позвоночник покрився інеєм. Решту вечера ми сиділи близько одна від одної і мовчали, переварюючи те, що сталося.

Не знаю, що саме побачила я в дзеркалі, не знаю чи справді там щось було, чи то була наша дитяча фантазія, але більше такого ми не повторювали та іншим не радили. Від того часу дзеркало для мене стало якимось магічним предметом і я щоразу дивлячись в нього чекаю, що мені підморгне моє відображення... :)