5

Друга книга з серії “Відьмак”, де мені все сподобалось і все порадувало. Можливо тому, що тут оповідь іде в стилі квесту: є компанія, яка понад усе бажає знайти те, що шукає. А можливо тому, що тут менше тої політики світу Сапковського в якій я, чесно кажучи, поганенько розбираюсь. Або тому, що я засумувала за цим всесвітом і рада поверненню до нього.

Знову багато Любистка, який просто чудовий, язикатий колодязь гумору і проблем. З’явилися нові персонажі, що дуже навіть полюбилися: гноми, Регіс та Мільва. Геральт, бачення світу і себе в ньому, якого змінюється з кожним кроком до знаходження Цірі. Дитинка-несподіванка ж потроху шаліє під маскою Щура. Атмосфера і події потихеньку йдуть до кульмінації, і я навіть не можу уявити, чим це все обернеться в кінці. А до нього вже не так багато і залишилось.

- Ото компанія мені трапилася, - продовжив Ґеральт, крутячи головою. - Товариство по зброї! Дружина героїв! Ото тільки бідкатися з вами. Віршомаз з лютнею. Дика й нахабна напівдріада, напівбаба. Вампір, якому п'ятисотий рочок іде. І холерний нільфгардець, який упирається, що він не нільфгардець.
- А на чолі дружини відьмак, хворий на каяття, безсилля і неможливість ухвалити рішення, - спокійно закінчив Регіс. - По правді кажучи, я пропоную подорожувати інкогніто, аби не викликати пересуду.
- І сміху, - додала Мільва.

10/10 За круту компанію, я якою я пробиралась Королівствами Півночі.