3 Танго смерті в Чернівцях

"Ich bin ein Czernowitzer", - каже головний герой роману. "Ich auch, leider", - сказала б я йому при зустрічі. Так вже сталося, що я чернівчанка за місцем народження і прописки, але аж ніяк не у душі. У мене складні стосунки із містом - я не часто і не завжди із задоволення повертаюсь сюди, я ніколи не була на Цецино і вважаю, що (так, на превеликий жаль!) Чернівці - це радше глибока провінція, відрізана від решти країни, аніж культурна столиця Буковинського краю. Так склалися обставини, тож повоєнні роки та період радянського панування вкрали у міста його шарм і харизму, знищили багатомовність та гармонійне співіснування декількох культур. Нині мультикультурність міста проявляється у співіснуванні пост-радянського "гомо советікуса", антирадянського патріотично налаштованого молодняка та невеличкого відсотка асимільованих та не дуже румунів. Німці та євреї, також заїжджають у місто у пошуках свого коріння, проте ніколи не залишаються надовго. Проте колись було інакше, і як саме, ми дізнаємось із сторінок роману.
Оповідатимуть нам про давноминулі часи Павло/Павел/Пауль Бачинський, його мати Марія, автор та...робітник із Вінницької області. Зазделегідь вибачаюсь за спойлер, але мене настільки роздратував цей літературний прийом - вкласти розв'язку твору у вуста одного неважливого персонажа, що я не можу про це не згадати. Саме цю рису я найбільше не люблю у сучасній літературі - коли автор, немов стомившись від сюжетних сплетінь та подій, зводить оповідь до банальної розмови, у якій розкриваються усі карти. Так само невдалими прийомами видаються й щоденник Марії та листи автора із зони АТО. Відверто не віриться у те, що звичайна домогосподарка минулого століття могла вести такий сучасний по своїй суті щоденник, а щодо листів... Може, це моя примха, але я не люблю, коли у сучасній літературі недоречно спекулюють темою АТО. Так, автор намагається розмірковувати над значенням історії, її впливом на сьогодення і т.п., але, на жаль, деякі моменти аж занадто притягнуті за вуха.
Загалом ідея "історії, вартої цілого яблуневого саду" непогана, але вже аж надто нагадує "Танго Смерті" Винничука. Мелодраматична історія кохання двох закоханих, яких розділила війна, багатонаціональна атмосфера Західної України, світові війни, тягар комунізму, ностальгічні почуття героїв у сьогоденні...нічого нового. Лише одне робить цю книгу трошки особливішою - Чернівецький колорит. Але й він повинен бути до вподоби. Єдине із чим я не можу не погодитися, так із авторським зауваженням, що піца в Чернівцях хоч й не італійська, проте смакує нічим не гірше.