5

Мене завжди цікавила історія побуту. Нажаль дуже мало книг про буденне життя наших предків, як вони народжувались, росли , що їли, де спали, як лікувались тощо. В книзі Ірини Ігнатенко взагалі рідкісна тема інтимного життя . Хоча прочитавши історіографію можна побачити, що все ж таки ця тема широко досліджувалась, тільки не була популяризована. Авторка зробила велику дослідницьку роботу, Це справді наукова праця. Нема жодного голослівного твердження, кожна фраза підтверджується посиланнями на першоджерело.
Про що книга? - Про тяжку жіночу долю. Дивлюсь з 21 століття в минуле і здається, що радощів у жінок було мало. З одногу боку українки не були заперті в теремі, а з іншого безліч заборон, що стосується саме жіночої фізіології. Жіноче тіло – це складний механізм, який протягом життя трансформується. Зазвичай при цьому і так мало чого приємного відчуваєш, на додаток самій жінці її тіло не належало. Суспільні потреби були вищі за індивідуальні. Жінка була лише частинка суспільства, і щоб громада її прийняла і вона була соціально повноцінною особою треба дотримуватись жорстких норм. Трошки вбік і вже гріх, чи якийсь забобон. Приклад, нема у жінки дітей - то їй плата за минулі гріхи; забагато дітей, знову жінка винна – занадто пристрасна.
Та ця книга і подібні корисні не тільки, щоб посміятися чи подивуватися уявленням, стереотипам людей минулого, а й щоб подивитись на себе із сторони. Наче б то розвиток цивілізації, новітні технологій, доступна освіта, глобалізація, інтернет і при цьому українці такі ж забобонні як раніше. Звідки любов до народної медицини, віщунів (який там вже сезон «екстрасенсів» знімають), боязнь наврочити тощо? А до лікаря коли вже нічого не допомагає. Можливо це просто традиційні ставлення , яке передалось від предків? Тому треба читати подібні книги про звичаї, традиції, погляди, щоб побачити, хто ми є, із якого тіста складаємось і чим відрізняємось від інших народів.