3.5

Для мене це друга книга Макса і можу сказати, що я відверто погарячкувала з занесенням автора в улюблені. Ні, пише він добре, але не кожна книга однаково вражає та захоплює.

Вчитуватися важкувато, практично монолітний текст з малою кількістю діалогів та купою різного непотрібу типу музичних плейлістів, заглиблень у якісь абстрактні речі, цілих сторінок з якимись науковими (або псевдонауковими) поясненнями, не вдається зануритися в те, що відбувається, с головою.

Також я ніяк не могла зрозуміти чому батьки хлопчика постійно тягнули за щось кота, коли їх дитина знаходилась в такому тривожному стані. Да і наприкінці історії теж було дивно читати про те, як батько дивиться в монітори замість того, щоб бігти на потрібний поверх та рятувати сина. А листи до ФБР з переліком цілої купи подробиць, спостереження за снами хлопчика, переселення душ мені взагалі не сподобались, все це здається перебільшеним, недоречним, зайвим. І інтрига… Інтриги не було, автору вона не вдалась, відразу було зрозуміло хто надрукував того листа, хто знаходився на той час удома і таке інше. Єдине, що було цікаво дізнатися (але теж не дуже інтригувало), це хто такий Аймонт і що йому взагалі потрібно від хлопця.

Я, здається, розумію, чому деякі читачі порівнюють Кідрука з Кінгом, але не можу з ними погодитись. Макс відверто застосовує велику кількість прийомів, які зазвичай використовує у своїх творах Король жахів. Там є і перелік музичних композицій, які слухає головний герой, є веселощі від випускання газів, є суто американське підбадьорення хлопчика «чемпіон», є понівечені долі, є навіть слово, яке повинно відкластися у читача в голові і тому повторюється декілька разів на протязі книги, та виділяється написанням по складах або в дужках (над-ру-ку-вав), немає хеппі-енду, все це дійсно нагадує Стівена, але ще більше підкреслює ту прірву, яка пролягає між авторами. В Кінга це виходить майстерно, в Кідрука виглядає підробкою. До того ж в Макса сюжет пронизаний може і цікавим, але дещо штучним, незграбним екшеном, і це його також викидає зі стежки, якою він крокував вслід за майстром. Тобто пише Кідрук може й непогано, але порівнювати його з Кінгом не можна, це блюзнірство.

Що сподобалось. Сподобалась психологічність твору, сподобалось глибоке занурення одразу в декілька важливих життєвих моментів, сподобалось як автор змалював перші напади, все. НОІМ вийшла набагато кращою, більш довершеною і взагалі крутішою по усім параметрам.