3.5

Про Ялома я почув кілька років тому на психотерапії, озвучені думки мене зацікавили, як і знайдені в інтернеті кілька цитат, тож я скачав тоді цю збірку і прочитав перше оповідання. Воно залишило в мені глибокий, хоч і неоднозначний, слід, але коли я почав читати далі, то повністю втратив інтерес: на другому оповіданні я ледь не заснув від нудьги, а на середині третього покинув.

Десь тоді я почув і про Вітакера, і от останнього прочитав із захватом не відриваючись, а щодо Ялома вирішив, що це не моє.

Згодом я зрозумів, що мені імпонують погляди Ялома та й взагалі засади екзистенційної психотерапії (власне, я завжди симпатизував екзистенціалізму і особливо діалогізму, який виріс у його надрах), однак його проза мене не зачіпає.

Пройшли роки, я випадково надибав у букіністів на це видання, і купив його, гадаючи, що колись таки дочитаю. Потім вийшов український переклад, тож я купив і його. Зрештою інтерес до того, а про що ж там в інших історіях, переважив байдужість до художньої якості прози, а також підсвідомі страхи зіткнутися з якось неприємною правдою про себе, і я вирішив дочитати цю книжку. Я взявся дочитувати саме російське видання, вирішивши, що лишу українське на випадок, якщо колись у майбутньому захочеться перечитати.

Я не пожалкував, що витратив час на читання: виявилося досить цікаво і корисно. У кількох випадках моя реакція була: да ладно, такого не може бути. Та оскільки в інших випадках все було правдоподібно і збігалося з моїм власним психотерапевтичним досвідом, доводилося вірити. Ще щонайменше одне оповідання, окрім першого, мені сильно відгукнулося. І хоч я досі вважаю, що Ялому до Вітакера дуже далеко, але на безриб'ї і рак риба. Не так вже й багато якісної і одночасно цікаво написаної психологічної літератури.

Ставлення до книги у мене двозначне. Я категорично проти того, щоби сприймати це як художню літературу. Це художньо оброблені записи роботи з клієнтами. Їхня художня цінність невелика, а от наукову не можна недооцінювати. Однак я не певен, що від цих історій може бути якась користь для людини, яка не знайома з психотерапією достатньо добре. Мені навіть здається, що вона радше навіє сприйняття психотерапії, як якогось чуда (зрештою, це історії успішної терапії, яка трапляється далеко не у кожному випадку), або ж навпаки, викличе недовіру. Однак для людини, яка психотерапією займається, книга може бути дуже корисна, бо там описано дуже багато дуже різних випадків, і, так чи інакше, а хоча б парочка із них виявляться близькими або знайомими, і допоможуть краще зрозуміти самого себе чи близьких.