4

Під час навчання в університеті західноєвропейська романтична література XIX століття була одним із моїх найулюбленіших літературних періодів. Навчання тоді йшло так стрімко, що я ледь встигав читати основні твори, які були у програмі, тож у мене не було часу на додаткові, навіть на Новаліса, який мене тоді сильно зацікавив. Тік же взагалі був десь на периферії. Однак коли ця книга нещодавно потрапила мені до рук, то вирішив поглянути про що вона, адже у юності для мене кожен німецький романтичний письменник мав якийсь величний і таємничий ореол.

Коли я почав читати, то з подивом дізнався, що це книжка про художника. Я чомусь гадав, що це якась авантюрна проза. І з перших сторінок книга захопила. Звичайно, Людвіг Тік не був якимось великим і видатним письменником у сенсі літературної якості і глибини, він був радше вмілим белетристом, але ця книга дійсно вартісна. Вона не є суто белетристичною хоча б тому, що в ній настільки точно (нехай і несвідомо) виражені тодішні погляди на літературу і мистецтва, що вона є справжнім документом тієї епохи. Окрім цього вона вражає своєю простотою, наївністю, чимось дуже світлим і добрим, чого так бракує постромантичній літературі.

Хоча більшість міркувань про мистецтво у книзі у час її написання були очевидними, однак у нас час вони виглядають дуже дивно, несподівано і навіть оригінально (якщо не сильно докладно вчити історію естетики). Старі книги знімають кольорові окуляри нашого часу, крізь які ми дивимося на світ, вони дають абсолютно іншу, нову і тверезу, перспективу не лише у погляді на давні часи, а й у погляді на нашу сучасність.

Після прочитання я зрозумів, що хоч я і став більш скептичним, критичним і реалістичним, однак німецьку романтичну прозу люблю так само безмежно, як і колись.

Не певен, що цю книгу зрозуміють ті, хто не є шаленим прихильником усього Гофмана чи Новаліса, однак останнім точно варто її прочитати.