4 М и W

Рано чи пізно, вони повинні були зустрітися, адже доля призначила їх один для одного.
Рано чи пізно вони повинні були подивитися один одному у вічі- і зрозуміти: все, що було раніше, хороше, чи погане, тільки наближувало цей час.
Рано чи пізно вони повинні були впізнати один одного, адже їхнє кохання давно було затверджене і узгоджене десь там, в небесній канцелярії, якимось неймовірно ліричним небесним чиновником.
І це було тільки питання часу.
Та час випав трагічний і лихий.
Час випав смутний і невеселий.
Час не хотів робити знижки на долі двох закоханих.
Час взагалі нікому і ніколи не робив послаблень.
М і W. Так починалися їхні імена. І в цьому співпадінні був якийсь трагізм. І символічність. І велика близькість.
Вони так любили рідну землю. Вони так любили свою Україну. Її поля, лани. Її красиві білі хатинки під солом'яними стріхами. І бузька у долині, і ластівку в синім небі, і червону голівку маку на золотій ниві.
І росу, як сльозу, і хмару, що несла життя, а не віщувала смерть.
І незалежність, за яку так довго і гірко боролися.
Рано чи пізно вони зустрінуться.
Але не на рідній землі, а на далекій чужбині.
І їхня любов буде боліти, як стара рана. І квітнути, як квітка після дощу.
Але Україна буде їм тільки снитися. Бо вороття додому- то смерть.
Так вже сталося.
Рано чи пізно...

Рано или поздно, они должны были встретиться, ведь судьба предназначила их друг для друга.
Рано или поздно они должны были посмотреть друг другу в глаза - и понять: все, что было раньше, хорошее, или плохое, только приближало это время.
Рано или поздно они должны были узнать один другого, ведь их любовь давно была утверждена и согласована где-то там, в небесной канцелярии, каким-то невероятно лирическим небесным чиновником.
И это был только вопрос времени.
Но время выпало трагические и плохое.
Время выпало смутное и невесёлое.
Время не хотело делать скидку судьбе двух влюбленных.
Время вообще никому и никогда не делало послаблений.
М и W. Так начинались их имена. И в этом совпадении был и трагизм, и символика, и большая близость.
Они так любили родную землю. Они так любили свою Украину. Её поля, луга. Её красивые белые избушки под соломенными крышами. И аиста в долине, и ласточку в синем небе, и красную головку мака на золотой ниве.
И росу, как слезу, и тучу, которая несла жизнь, а не предвещала смерть.
И независимость, за которую так долго и горько боролись.
Рано или поздно они встретятся.
Но не на родной земле, а на далекой чужбине.
И их любовь будет болеть, как старая рана. И расцветать, как цветок после дождя.
Но Украина будет им только сниться. Потому что возвращение домой- смерть.
Так уж случилось.
Рано или поздно...