5

Коли береш до рук книгу Кідрука, необхідно заздалегідь передбачати, щоб для читання був вільний весь день, інакше читання затягнеться до ранку, доки нарешті не буде перегорнута остання сторінка. Але все одно потім будьте готові, що ви ще довго не зімкнете очей, переварюючи прочитане в голові.

Не побоюсь цього слова, але я обожнюю Кідрука, точніше – його твори. Вони захоплюють з першого слова, змушують мозок посилено працювати, тіло тремтіти, а серце калатати так, що здається, ніби воно от-от вискочить з грудей. Його твори змушують відключити від реальності, забути про власне життя і деякий час жити життям головних героїв.

Доки я читала про Мирона і його маленького сина Теодора, думала, що посивію до кінця книги. Всі події, що відбувались, здавались досить реальними, і коли траплялась якась чергова жесть, мозок просто вибухав, а питання «що, вбіса, відбувається???» не покидало думки до самого кінця.

Ця книга дійсно страшна. І страшна не тільки тим, що відбувається з маленьким Тео, а й переживаннями самого батька, хоч іноді його бездіяльність можна було порівняти з сонним тюленем - невже в подібній ситуації можна було надіятись на волю випадку і пускати все за течією? А з іншого боку, як в реальному житті можна зупинити і вигнати з голови Істоту, яка оселилась в голові твого маленького сина і не дає спокійно жити не лише йому, а й оточуючим.

Підсумовуючи, я скажу, що якщо б мене попросили описати книгу одним словом, це було б слово «жесть!».

P.S. На презентації книги Макс Кідрук заінтригував новою книгою, над якою завершував роботу, з назвою «Не озирайся і мовчи». З нетерпінням чекатиму, але навіть страшно уявляти, що буде там, оскільки автор вміє добряче погратись нервами своїх читачів.

На русском языке

Когда берешь в руки книгу Кидрука, необходимо заранее предусматривать, чтобы для чтения был свободен весь день, иначе чтение затянется до утра, пока, наконец, не будет перевернута последняя страница. Но все равно потом будьте готовы, что вы еще долго не сомкнете глаз, переваривая прочитанное в голове.

Не побоюсь этого слова, но я обожаю Кидрука, точнее - его произведения. Они захватывают с первого слова, заставляют мозг усиленно работать, тело дрожать, а сердце биться так, что кажется, будто оно вот-вот выскочит из груди. Его произведения заставляют отключиться от реальности, забыть о собственной жизни и некоторое время жить жизнью главных героев.
Пока я читала о Мироне и его маленьком сыне Теодоре, думала, что поседею до конца книги. Все события, которые происходили, казались достаточно реальными, и когда случалась какая-то очередная жесть, мозг просто взрывался, а вопрос «что, к черту, происходит???» не покидал мысли до самого конца.

Эта книга действительно страшная. И страшна не только тем, что происходит с маленьким Тео, но и переживаниями самого отца, хотя иногда его бездействие можно было сравнить с сонным тюленем - неужели в подобной ситуации можно было надеяться на волю случая и пускать все по течению? А с другой стороны, как в реальной жизни можно остановить и выгнать из головы Существо, которое поселилось в голове твоего маленького сына и не дает спокойно жить не только ему, но и окружающим.

Подытоживая, я скажу, что если бы меня попросили описать книгу одним словом, это было бы слово «жесть».

P.S. На презентации книги Макс Кидрук заинтриговал новой книгой, над которой завершал работу, под названием «Не озирайся і мовчи». С нетерпением буду ждать, но даже страшно представлять, что будет там, поскольку автор умеет хорошо поиграть нервами своих читателей.