5

наше намагання познайомитись з кимсь, хто жив до нас — це закодована гра з потрійним дном. та після 700 сторінок ти сподіваєшся на це більше

світ балансує на межі тоталітарного світогляду і здорового ґлузду. німеччина, вихована гете і бахом, раптом опускається у сутінки, де «зло виходить на авансцену». як так вийшло, що країна лютера припиняє осмислювати віру? щоб подивитись на себе, вона бере 12 років часу. і ті — завершуються не свідомістю, а руїною. європа в огні. берлін в огні. людина в огні.

12 років виявляється досить, щоб життя людини почало вимірюватись в індустріальній спроможності. ведуться розмови про економію патронів — їх можна застосувати до інших вбивств. медика просувається вперед: бухенвальд чудовий плацдарм для медичних експериментів. а що буде якщо людину помістити у крижану воду? а що буде, якщо з камери викачати повітря? а що буде якщо людина буде лежати на морозі під простирадлом? а скільки газу треба давати, щоб людина заснула і померла, не приходячи до тями?

вегетаріанець-фюрер знаходить альтернативний спосіб поповнювати нестачу у білках.

та хіба ми вперше чуємо про це?
не вперше. але вперше стаємо лицем до лиця перед питанням своєї присутності у світі.

Изображать из себя эфемерную фигуру, беседовать о Боге, но не пятнать рук о реальный мир, куда Бог поместил тебя, — дурное богословие.

занадто багато спокуси піти в самоізоляцію. ми — ось тут. спасенні. знаємо істину, знаємо, що люди можуть бути вільними. як же ми тепер можемо повернутись до вас назад? ви же не розумієте нічого, ви же затягнете нас у свої сутінки пустої філософії. наші рівні дискусій більш ніж паралельні.

або інакше. розділити на сфери — духовне, сімейне, робоче, культурне. Бога помістити в одну і попросити не втручатись у решту, сидіти тихо. ми ж все одно обрали Тебе, правда? але знай, будь ласка, своє місце.

або ця тривожна інтенція. коли ми тут, у світі, щоб перечекати на новий кращий світ. тому ми тут у світі нічого не громадимо, і нам байдуже і на політичний устрій, і на революції. ми — політично нейтральна швейцарія у сорокових, яка бере хабар, щоб відкрити кордон для кількох євреїв, приречених на батьківщині на смерть.

або так. «не вбий», — Ти кажеш. але добра половина твоїх вірних іде на війну і божеволіє від мук совісті, коли її змушують вбивати військовополоненних. а інша половина вступає у змову, яка має на меті убити людину — байдуже, що тирана. а заодно з ним ще декілька когось із наново рекрутованої еліти, якщо дуже пощастить. ні разу не щастить, щоправда.

але ж і в цьому Ти. Ти випробовуєш на совість — не просто зберегти її, а зберегти її доброю. не шукати порятунку в етиці чи моралізмі, трендових цінностях чи у фанатичному слідуванні. повертатись у себе, звертатись до Тебе, перевірятись на міцність. лише добра совість, сперта на безумовну віру, виживає. вона не зможе побачити виправдання для «остаточного вирішення питання», стерилізації, евтаназії, ліквідації слабких. вона не зрозуміє кришталевої ночі та ночі довгих ножів. вона мусить стати першою на прю за Твоє «не вбий». навіть, якщо задля цього доведеться вбити.

усе життя дітріха бонгьоффера — демонстрація: «я збудований на камені і я готовий за нього покласти життя. а в тебе знову пісок посипався, пильнуй»