Больше рецензий

20 декабря 2016 г. 21:49

54

5 Петрусь Галдовничек и Нижний мир

Подросток Петрусь едва родившись начал проявлять недюжинные паранормальные способности. Мог запросто притащить из леса в отцовский хутор большую гадюку и заставить танцевать ее перед собой в клуне. Его отец бывший запорожский характерник, и мать потомственная ворожка однажды поняли, что сын рожден не для хуторской жизни. Вот так Петрусь попадает в Запорожскую Сечь, и легендарный гетман Петро Сагайдачный определяет его джурой к характернику Ивану Пилату, а вскоре маленький герой отправляется вместе с козачим войском в поход на Москву. Об этом попросил его польский король Сигизмунд III надеясь, что запорожцы помогут отобрать престол у молодого русского царя Михаила первого из династии Романовых и вручить своему сыну Владиславу.
Автор отошел от примитивной демонизации противостоящих сил, изображая ключевые персонажи исторически достоверно.
Гетман Сагайдачный у него не старец с длинной бородой сеющий смерть вокруг себя. В повести, как-то и было он предстает, перед нами относительно молодым (в произведении ему едва за сорок) молодым мужчиной, в Киеве он оставил молодую красавицу жену и сына, но скрывает это от запорожцев. Гетман очень образован он прекрасный стратег и тактик и, главное, - вовсе не собирается воплощать мечты польского короля сына. В свою очередь, 20-летний московский монарх изображен волевым и мудрым правителем, который в самый критический момент, когда войска Владислава и гетмана Сагайдачного уже стояли под крепостными стенами Китай-города, принимают мужественное решение: не покидать Москву. Однако он понимает: что войска у него недостаточно для противостояния с противником. Вот тогда начинается противостояние Генерального Войскового куреня, которой ведал у казаков разведкой и контрразведкой, и мастеров тайных дел из Посольского приказа. В какой-то момент противостояние достигает кульминации: казацкие характерники против сибирских шаманов – кто кого?
Но еще есть и третья сила – посланцы инквизиции, изощренные убийцы, которые ждут своего часа, чтобы в случае неудачи военной компании решить вопрос кинжалом. Именно Петрусь Галдовничек мешает осуществлению их дьявольского плана. Стиль повести изыскан и даже в украино-язычном варианте она, как Гоголевская «Тарас Бульба» читается легко на одном дыхании.



Комментарии


Цитата из книги «Петрусь Галдовничек и Нижний мир» (из пятого раздела «Государ Михаїл Романов посміхається. Москва, Червень, 1618»).
…«Цього разу до столу у Грановитій палаті було кликано зовсім мало гостей. Привезли з великими почестями з Вознесенського монастиря велику монахиню Марфу Іванівну, котра кілька літ тому зрозуміла: син вже не потребує ні материнських порад, ні порад її родичів, котрі нахабно пхалися у його серце й душу.
Думних дворян й інших державних чинів прошено не було, з бояр цар покликав лише ближніх та ще князя Дмітрія Пожарського. Заки постільничий й стряпчі перевдягали у опочивальні государя у свіжу сорочку, міняли йому зипун й становий кафтан, ладнали на шовковистих кучерях таф’ю, за ще не накритим столом зчинилася веремія. Боярин Боріс Ликов навідріз відмовився зайняти місце на лаві «нижче» царевого дядька, а коли Михаїл Романов з’явився у палаті, бив йому чолом: «Бить мнє мєньшє Івана Нікітіча нєвмєстно».
Цар поглянув на нього милостиво, та й молоде обличчя виглядало лагідним й зичливим, коли він сказав: «Молчі, Боріс Іванович, коль запамятовал, што поляки, літвіни к Москвє подбіраютца, яко волки… Пєчісь, князь, нонє о зємлє нашєй матушкє, ібо нє врємя кручінітца».
У його голосі не було ані крихти гіркоти, яку могла спричинити людська злоба, підступність чи облудність, й Ликову довелося впокоритися, чи, принаймні, зробити це позірно.
Дворецький непомітно для усіх, полегшено зітхнув й метнувся у сіни, де біля кормового поставця1 нетерпеливилось двоє стольників і чашник. Поварня наготувала усього доволі, однак, позаяк Михаїл постився вісім місяців на рік, то і на столі у день його Ангела переважали страви пісні, і пив того дня цар лише свій улюблений квас, привезений аж з далекого Холмогорського монастиря Антонія Сійського. Бояр же стольники пригощали не лише капустою сирою і грітою, не лише грибами солоними, сирими і грітими, не лише рибою різною й тістечками з маслом – горіховим, льняним і конопляним, а й кулеб’яками, пирогами з м’ясом і з сиром, різноманітними блинами й кривими пиріжками, чашник подавав у ковшах й кубках меди. Була на столі і смажена птиця, яку гості запивали закордонними винами.
І все ж святковий обід був позначений тягарем клопотів і великою тривогою, тому тривав недовго; усіх присутніх змагало почуття, що вже колись мордувало їх: військо королевича Владислава, хай і слабеньке, покинувши Вязьму, таки рушило на Москву, і бозна чого слід було чекати від гонорового парубка, котрий вартував обох Лжедімітріїв. А ще ж хитрі ляхи ведуть перемовини з черкасами2, дурять їх обіцянками, затягують у свою війну.
Відтак невдовзі цар запросив свого дядька, воєвод Дмітрія Пожарського, Боріса Ликова, Дмітрія Черкаського й князів Фьодора Шєрємєтєва та Федора Мстиславського до Кімнати1 на сидіння, розпорядившись віддати решту обіду на подачі1 боярам, думним і служилим людям».


У повісті відомого сучасного українського автора Валерія Гаєвського висвітлені цікаві сторінки історії нехай і з деякими елементами фентезі. Але ж повість вийшла з добірною та вишуканою мовою. Хлопчисько джура-Петрусь головний герой наділен характерницькими здібностями, який допомагає козакам та й самому гетьману Петру Сагайдачному у поході. Дуже цікава сцена де він змагається з сибірськими шаманами. Це так би мовити протистояння між характерництвом та шаманством. Цар Романов зображений, таким як його характеризують історики. Тож повість вийшла дуже вдалою і не випадково стала призером у конкурсі 2016 року.


Блискуча повість, кожний народ має своїх героїв. У японців це відомі на весь світ неймовірні ніндзі, яких вони прославляють у книжках, фільмах, мультфільмах. Мають своїх мужніх вікінгів норманці, а ми маємо хоробрих, безстрашних, характерних козаків! А серед європейських героєв є Гаррі Поттер, а у нас характерний Петрусь Галдівничок!