3.5

Ла Бока. Вузька аргентинська вулиця. Порожня темна кімната, яку злегка освітлює лише тьмяне світло знадвору. Вдалині зі старого програвача звучить танго - музика самотності і похоті. Чоловік тихою ходою наближається до жінки в красивому платті, яка завмерла на тлі розчинених навстіж вікон. Швидкий поворот, різкий погляд ненависті крізь припідняті вії, червоні губи вигинаються гримасою болю, надривні жести і відверті рухи чергуються один за іншим. Пристрасна мелодія танго глушить слова. Крок, крок, крок, випад. Музика обривається так само різко, як чиєсь життя.

Елен Гремійон написала захопливе аргентинське танго, де дві вічні стихії - влада і пристрасть, чоловік і жінка, життя і смерть, сплелись у вихорі пристрасного, сатиричного, ностальгічного танцю загублених душ, який не може мати щасливого кінця і ейфорії торжества. Перед нами тільки Аргентина, тільки 80-ті, тільки обрані Гремійон герої. Зате сюжет розвивається відразу в трьох пластах: детективному, історичному і психологічному. Опис жорстокості аргентинської диктатури, катувань і таємної в'язниці переплітається зі снами, записами сеансів психотерапії, передсмертними спогадами і виписками з медичних довідників. Рухаючись по слідах Єви Марії, яка прагне розгадати загадкову смерть дружини свого психотерапевта, читач впритул танцює з сюжетом книги надривне танго. Безліч стрімких поворотів сюжету, багато таємниць, експресивний синтаксис, раптова зміна оповідачів, деталі-«обманки» і куча другорядних тем роблять цей танець-розповідь ефектною і тягучою.

Авторка вклала в книгу складну хореографію, яка нагадує мозаїку, де кожен герой, їхній рух і крок на своєму місці, а палітра почуттів, відтінками червоного, зафарбовує тло. Але разом з тим, Елен Гремійон нагородило кожного другорозрядного персонажа художньою деталлю, яка врізається в пам'ять і збиває з пантелику, але не дала їй важливої ​​ролі в розвитку сюжету. Вона вводить все нових і нових підозрюваних в канву танцю, тільки для того, щоб заплутати читача і через десяток сторінок забути про них назавжди. Фінал вражає і бісить водночас. Так безглуздо і водночас логічно. Так по-зрадницьки обмануто читача, наче музика закінчилась, а ти не дотанцював свій танець до кінця.

Якщо ви насилу виносите літературні описи тортур, брудних «любовних» сцен без домішок любові і теорію Фрейда, роман Гремійон швидше за все не для вас. Роман завдає гострого душевного болю, який доводить до відрази і злості на авторку за таку жорстоку гру з використанням заборонених прийомів. Але якщо ви, подібно до Єви Марії, шукаєте не задоволення, а істини і не боїтеся етичних колізій - «Гарсоньєрка» може виявитися непоганим чтивом, бо вона, як танго. А в танго немає секретів і нема брехні.

Рецензия на русском...

Ла-Бока. Узкая аргентинская улица. Пустая темная комната, которую слегка освещает только тусклый свет снаружи. Вдали со старого проигрывателя звучит танго - музыка одиночества и похоти. Мужчина тихими шагами приближается к женщине в красивом платье, которая замерла на фоне растворенных настежь окон. Быстрый поворот, резкий взгляд ненависти через приподнятые ресницы, красные губы изгибаются гримасой боли, раздирающие жесты и откровенные движения чередуются один за другим. Страстная мелодия танго глушит слова. Шаг, шаг, шаг, выпад. Музыка обрывается так же резко, как чья-то жизнь.

Элен Гремийон написала увлекательное аргентинское танго, где две вечные стихии - власть и страсть, мужчина и женщина, жизнь и смерть, сплелись в вихре страстного, сатирического, ностальгического танца потерянных душ, который не может иметь счастливого конца и эйфории торжества. Перед нами только Аргентина, только 80-е, только избранные Гремийон герои. Зато сюжет развивается сразу в трех пластах: детективном, историческом и психологическом. Описание жестокости аргентинской диктатуры, пыток и тайной тюрьмы переплетается со снами, записями сеансов психотерапии, предсмертными воспоминаниями и выписками из медицинских справочников. Двигаясь по следам Евы Марии, которая стремится разгадать загадочную смерть жены своего психотерапевта, читатель вплотную танцует с сюжетом книги надрывное танго. Множество быстрых поворотов сюжета, много тайн, экспрессивный синтаксис, внезапное изменение рассказчиков, детали-«обманки» и куча второстепенных тем делают этот танец-рассказ эффектным и тягучим.

Автор вложил в книгу сложную хореографию, которая напоминает мозаику, где каждый герой, их движение и шаг на своем месте, но вместе с тем, она наградила каждого второразрядного персонажа художественной деталью, которая врезается в память и сбивает с толку, но не дала ей важную роль в развитии сюжета. Она вводит все новых и новых подозреваемых в канву танца, только для того, чтобы запутать читателя и через десяток страниц забыть о них навсегда. Финал впечатляет и бесит одновременно. Так нелепо и одновременно логично. Так предательски обмануты читателя, как-будто музыка закончилась, а ты не дотанцевал свой танец до конца.

Если вы с трудом выносите литературные описания пыток, грязных «любовных» сцен без примесей любви и теорию Фрейда, роман Гремийон скорее всего не для вас. Роман наносит острую душевную боль, которая доводит до отвращения и злобы на автора за такую ​​жестокую игру. Но если вы, подобно Евы Марии, ищете не удовольствие, а истины и не боитесь этических коллизий - «Гарсоньерка» может оказаться неплохими чтивом, потому что она, как танго. А в танго нет секретов, и нет лжи.