5

"Краса - це страшна сила" - дуже влучний вираз для цього роману, так само, як і епіграф цієї книги: "Її хрест - її врода".
Хто хоча б раз не бажав мати привабливу зовнішність, яка могла полонити всіх навколо? Напевне, таких людей немає. Та разом з тим ніхто не задумується, а що ж з другої сторони медалі, адже все має свою ціну. Яку саме? Цього ніхто не знає.
В цій книзі мене підкорила обкладинка, почавши читати не очікувала чогось грандіозного, швидше навпаки, але виявилось, що я помилялась. І починаючи з знайомства з майором Солодовим ця книга читалась для мене під ритм серця. Тут дуже майстерно описані всі відчуття і почуття героїв, не кожен автор так зуміє, щоб мурашки йшли по шкірі. Можливо, ця історія примітивна, але щось притягуюче в ній є. З усіх героїв мені найбільше, як не дивно, не сподобався батько Ганнусі, який вірив усім окрім своєї дитини, а також ненавидів НКВС за те, що ті губили людей і при цьому зневажав тих самих "згублених людей", бо вони були ворогами народу. Його логіка дуже примітивна. А в що ж він тоді вірив, якщо не визнавав ні влади, ні Бога? Це якась дуже пасивна людина, такі гублять суспільство.
Ще в романі мене вразила логіка Ані, коли вона задля порятунку Діми хотіла пристати на умови Прокопенка. Якби вона це зробила, то вразила б коханого в 10 разів болючіше, а ніж коли розказала усе відразу. Дмитро уже переживав зради, а вдруге наступити на ті самі граблі, ой як боляче. Та дякувати Богу він її врозумив, хоч і в останню мить, але події пішли іншим шляхом.
Щасливий кінець неабияк потішив тому, що зараз більше авторів орієнтується на драми, які знаходять відгуки в серцях сучасних читачів. Можливо, це пов'язано з подіями у світі, кризами, особистими невдачами і т.д., але так хочеться вірити у щасливі розв'язки і позитивні кінцівки.