4.5

Приклад того, як треба писати наукові монографії, щоб їх хотілося читати. І не тільки літературознавцям.
Канадський дослідник українського походження бере найзаяложенішого класика епохи реалізму (який, до того ж, найбільше асоціюється зі стражданнями на уроках укрліт у школі) й пише про нього так, що це справді цікаво читати; більше того, виникає бажання перечитати окремі тексти самого Нечуя (якого не тримала в руках класу з 8-9-го).
Звісно, найцікавіше читати перший розділ, який стосується не творчості, а життя письменника. Крім самої біографії, тут багато гумору, різних бувальщин і чуток, які про письменника розпускали недоброзичливці (головний серед яких Сергій Єфремов). Тарнавський на пальцях пояснює, як так сталося, що автор, котрий був доволі прогресивним і навіть новаторським для свого часу, зрештою почав асоціюватися з усім найвідсталішим і найбільш махрово-консерваторським, що тільки може запропонувати історія української літератури. І чому ставлення модерністів початку ХХ століття майже без змін ретранслюється в наукових дослідженнях нашого часу (не враховуючи, звісно, особливої категорії учительок укрліт, які й нині обожнюють усі його верби, груші й брови шнурочком).
Це літературознавча монографія західного зразка, тобто тут нема мільйона зайвих посилань на кожній сторінці, які радше відволікають, ніж прояснюють; нема розписаних на 10 сторінок "мети" й "методів" роботи і нечитабельних багатоповерхових конструкцій аля "як уже відзначалося на сторінці такій-то. відповідно до сказаного нами раніше, можемо припустити, що доречно зробити такий-то висновок". Максим Тарнавський доступно й логічно викладає свої думки (і тут треба добрим словом згадати перекладача з редактором); його книжка має прозору й, знову ж, логічну структуру; він знає, що хоче сказати й загалом, і в деталях; його посилання завжди виправдані, як і порівняння з іншими письменниками чи введення ширшого контексту.
Коротше, це просто хороша книжка. І якщо позабирати з неї суто літературознавчі шматки, то я впевнена, що це цілком потягнуло б на жзл-івський формат (або й щось краще за нього), який зацікавив би не тільки читачів із гуманітарною освітою.