5 Тільки б сонце взяло нас під свої знамена...

Все почалося з того, що декому, себто мені, раптом знадобилася книга для подорожі. Я готувалася до липневої поїздки у Львів, і мені хотілося відшукати собі щось таке, з чим можна було б відключитися від реальності у плацкарті. Одного вечора я гортала каталог на сайті свого улюбленого видавництва - і випадково натрапила на книгу, сама назва якої врізалася мені у саме серце.

До липня в мене книга не долежала, бо я занурилася в неї наступного ж дня і не виринала ще декілька діб. "Лемберг" одразу підхопив мене, закрутив та й кинув у вихор своїх вулиць, перехресть, каплиць, поїздів та кнайп. Я була в цьому чарівному місті декілька років тому, і книга стала для мене згадкою про минуле й сподіваннями на майбутнє. За більшістю своїх ознак вона не мала мені сподобатись - я не люблю історичні романи, не люблю, коли оповідь йдеться "від чоловіка" і тим паче не люблю, коли все це пише жінка, бо дами, на жаль, в більшості випадків примудряються якимсь чином злити весь сюжет у любовні перипетії. Але цього разу я була приємно вражена. Любовної "домінанти", як виразилася рецензентка у передмові, тут не виявилося зовсім, сюжет не провисав ані на сторінку, а пише авторка на диво іронічно та дотепно.

Мені припали до душі обидвоє героїв, але, певна річ, Мар'ян найбільше. Його влучні коментарії примушували мене повертатися до особливо вдалих фраз знову й знову, а інколи - навіть з маркером у руці. Але не варто вважати, що "Лемберг" живий одним тільки гумором, аж ніяк. Місцями він нервовий, пронизливий, відчайдушно-розпачливий, але - з надією. Надія є, і вона просвічується та мерехтить на протязі всього сюжету - від саркастичного "я знаю, я негідник" і до збентеженого "та я вже всього цього не побачу". І завершується книга так само - надією. Так, фінал більшою частиною відкритий, але він залишає після себе лише посмішку та сподівання, що нічого ще не закінчено.

Різні в нас дороги.
Я битимуся до останнього.
За тебе також.