3

На мою особисту думку , еміграція - це страшно.
Ким буде емігрант в чужій країні? Чорноробочим. Прислужником. Доглядальницею. В кращому випадку – працюватиме на сезонних с/г роботах. Все. Це стеля закордонної «кар»єри». Звісно ,якщо людина фахівець і володіє мовою, то перспективи у неї кращі. Але таких не багато. Більшість їде працювати на роботах, що не передбачають кваліфікації працівників.
Скільки я переслухала історій про закордонні заробітки! Купа знайомих шукали і шукають кращого життя і Польщі, Чехії, США. Хтось лишається там, працюють і їх, за їх словами влаштовує таке життя. А багато повертаються ні з чим. Після довгих поневірянь. Після того, як їх обдурили і не заплатили за роботу тощо.
Та з героями Н.Доляк сталася трішки інша історія. Вони не шукали роботу за кордоном ( а нащо ,як є соціальні виплати, на які, до речі, працюють громадяни держави, що приймає таких от «біженців»). Ні , вони шукали примарного легкого і світлого «західного» життя. За будь-яку ціну. Є й такі.
Роман читався мені легко і швидко. Неймовірно дратувала «безхребетна» Люда ,яка з не зрозумілих для мене причин (точно не з великого і світлого кохання) зустрічалася з Миколою, вийшла за нього заміж, дозволила йому ТАК поводитися із собою. Хоча ж бачила,що він собою являє, яка в нього родина, а головне – яка він гнила людина. Але ж ні. Вийшла заміж, поперлася з ним за кордон. От і довелося життю трішки вставити їй мізки на місце.
Особистість Миколи - взагалі без коментарів. Ледар, дурень,брехун, самодур. Це далеко не повний перелік його «чеснот».
І це ще головна героїня легко відбулася, забрала дитину, повернулася додому. Іноді українські ,і не тільки дівчата, будь-що прагнуть вийти заміж за іноземців. І виходять,думаючи , що витягли в житті щасливий квиток. Але не завжди все йде добре. Буває так, що закордонний «принц» не тільки виганяє її з дому, але і відбирає дитину назавжди. Скажете, що так не у всіх, що багато хто живе дуже добре. Напевно , що так. Знаю одну жінку, що вийшла заміж на Кіпрі. Питається, ну що ще їй треба. Теплий клімат, море, громадянство. Але чоловік її тримає мало не за служницю, син не знає української, бо чоловік не дозволяє вчити його рідній маминій мові, так само як і не знає, що ж таке Україна. Це щастя якого вона шукала? Сумніваюся. А вона так живе і житиме, бо не має іншого вибору тепер.
Для більшості добре там, де нас нема. А має бути навпаки.