4

Не знаю, в кого як, але особисто для мене шкільні уроки української літератури були аж занадто нудними. Намагаючись слідувати програмі, вчителі просто тупо надиктовували матеріал, задавали питання та завдання з вчительських посібників, шаблонно говорили, використовуючи стандартні фрази з якоїсь єдиної знайденої критики твору. І цим вони просто вбивали весь інтерес до насолодження та істинного розуміння написаного. Бо ж гнались за оцінками, за правильним визначенням художніх засобів, найбільш повною характеристикою головних героїв і т.д. А треба було читати. Читати і думати. Читати і відчувати написане.

«Сердешна Оксана» - твір з шкільної програми, який для мене тоді просто був однією з тем кількох уроків. Прочитала скорочено, гарно відповіла на опитуваннях і забула про нього. А коли зараз повернулась, щоб прочитати знову, вже геть по-іншому сприймала написане.
Прекрасна дівчина Оксана. «Білявенька, моторненька, швидка, прудка… Де вона, там з неї і регіт, і сміх, і вигадки». Женихів – хоч відбавляй, обирай, кого забажаєш, але ж ні, як справжній типовій дівчині всі їй не такі. Та от, коли дівчина сама того не очікувала, її серце і думки заполонив один-єдиний – Копитан. Дорослий, красивий, військовий, та ще й як гарно говорив Оксані про кохання… Повіривши його словам, дівчина покинула все і втекла з ним, залишивши свою матір одною в невіданні. Лише пізніше Оксана зрозуміла, що ті солодкі слова лишились тільки словами. Єдине, що він їй дав – «подарунок» у вигляді сина, при тому забравши честь, гідність та красу молодої незаміжньої дівчини.

Не думаю, що в цьому всьому варто звинувачувати Оксану – всі ми, дівчата, не можемо встояти перед силою кохання. Копитан просто використав її почуття у власних вигодах, не думавши ні про кого і ні про що, окрім себе і своїх бажань, от і все.
І проблематика даного твору не лишилась у 19 столітті – вона є й нині. Просто зараз, беручи до уваги сучасний спосіб життя молоді, то вже мало кого дивує.