Больше рецензий
1 мая 2016 г. 16:00
2K
Приступати до рецензування даної книги особисто мені аж надто важко: вражень особливих майже нема, як цікавих чи гостросюжетних моментів, надто прісні персонажі тощо. Проте не поділитися своїми враженнями ще важче, тому із двох лих я обрав менше.
Що ж, не стану лукавити, це не перше моє знайомству з “корифеєм”, друге, але ж таке, як то кажуть, ні риба, ні м'ясо. І знов трагікомедія. Де комедійного знайти важкувато,хіба декілька фраз, які лише можна притягти за вуха. Трагічного... Гм. Теж не легко. Так от, я вже перейшов до заперечення жанру класичного твору...
Ідея зрозуміла повинна бути будь-кому, я вважаю, проте краще ще раз її повторити. Тобілевич мав на меті показати, що не слід пнутися у різні титули і величатися родоводом, а лише працею стати, можливо, вище, сильніше, достойніше тощо. Зазначу, що з цим автор впорався.
Попередні рецензенти відмітили у творі суржик, якого мені, на жаль, знайти не вдалося. Хоча, брешу, знайшов, але лише згідно з правилами сучасного правопису. В часи ж Карпенко-Карого, коли не існувало єдиного стандарту письма, це було цілком нормально.
Підбиваючи підсумки, скажу, що твір в цілому мені не сподобався. Хоча не слід забувати й того факту, що читати його цілком можливо й навіть легко, хоча це не є дуже цікавим. Загалом література породжена здебільшого проблемами. Тобто своєю метою вона має розказати читачам, донести, виправити цю саму проблему. Як я вже зазначав, автор впорався зі своїм завданням, проте програв, так скажімо, в її обрамленні – сюжеті, героях, декораціях.