3

Before Romeo and Juliet, were they...

Казали, це балада, яку з надривом співали менестрелі в темне століття, змушуючи чутливі натури проливати ріки сліз. Казали, любов тут вічна і трагічна, за яку не гріх життя віддати. Їх порівнювали з невинним чистим коханням Ромео і Джульєтти. Казали, така любов буває раз в ніколи... Ну, і слава Богу! Коли книга закінчилась, я плакала. Від розчарування. Всі мої передчуття побачити історію кохання «всіх часів і народів» виявилися марними. Від тієї давньої чарівної легенди, овіяної середньовіковим шармом, про яку мені розповідали з дитинства, від тієї надреальної історії кохання, яка викликала трепет залишився лише гіркий осад на душі і злість на себе за те, що я власними руками зруйнувала свою ілюзію справжнього кохання Трістана та Ізольди.

Ірландія і Великобританія. Дві країни. Дві долі. Два серця. Ширина протоки святого Георга всього дев'яносто кілометрів. Дев'яносто солоних морських кілометрів, а дистанція величезна. Закляті вороги, лицарські звичаї, суспільно-моральні норми епохи, політика. З незапам'ятних римських часів одні тільки війни, конфлікти і кров рікою. А серед цього дружба та зради. Холодні і незліченні, але абсолютно даремні війни, хитрі стратегії і підступні задуми. І кохання, яке стане причиною руйнування, але зуміє його запобігти, принісши себе в жертву.

Та чи було кохання? Єдиним по-справжньому люблячим у книзі був Марк, якого зраджувала і дружина і племінник. Він дійсно кохав Ізольду. І любив Трістана. Кохання ж Трістана та Ізольди - любов порочна, викликана штучно, випадково, ненароком за допомогою любовного зілля. Це пристрасть, яка спалює до тла. Жага, що не дає їсти, дихати, жити. Це смертний вирок, якому смиренно піддаєшся. Їх почуття заборонені, незаконні, і від того ще бажаніші. Вони розуміють це з самого початку, але, огорнуті чарами серця, навіть усвідомлюючи всю безвихідь, то кидаються з головою в свою пристрасть, то намагаються відректися від неї. Відверто кажучи, обоє були зрадниками і ні разу цього не соромились, тут нема душевних терзань щодо вірності, каяття, власної совісті, вони робили те, що хотіли, а тих хто намагався вивести їх на чисту воду, Трістан та Ізольда оголошували зловмисниками і віроломними зрадниками, бо вони, мовляв, не розуміють всю трагічність долі двох закоханих і знищували ворогів.

Не було атмосфери похмурого Середньовіччя, не було прекрасної романтичної легенди і кохання прекрасного не було. Була розповідь про порочні почуття, яких не мало існувати в природі, але вони існували незважаючи ні на що. Можна скільки завгодно сміятися над наївністю і прямолінійністю автора, але його творіння пройшло перевірку часом, тому все ж варто відкинути скептицизм і прагматизм, і просто отримати задоволення від дотику з найдавнішим пам'ятником середньовічної літератури. Роман Бедье є зразком лицарського роману. І можна сто разів згадувати про любовний напій, але я хочу думати, що почуття Трістана та Ізольди зародилися ще задовго до того, як вони випили цього зілля. Тому, як романтик, я буду продовжувати вірити, що любов їх послана небом. А тернові гілля, що проросли із сердець на могилах закоханих, сплітаючись разом, служать доказом того єдиного, що є безсмертним - кохання.