Больше рецензий

sireniti

Эксперт

Эксперт по выращиванию банок с огурцами

21 февраля 2016 г. 10:00

249

5 І чому розуміння речей до нас приходить так пізно?

Дві купки монет. Срібна і золота. Срібні - то радості, золоті - болі і печалі. Золота купка помітно більша.
Міла - золотий багатій. Та це зовсім невесело. Сум огортає навіть обліковця, а він взагалі не повинен мати почуттів.

Українська література, навіть сучасна, чомусь часто сумна і невесела. Смуток і біль дуже часті ії супутники.
Напевне, дається взнаки многолітня нелегка історія. А може ми вже звикли плекати свій біль, розчинятися в журбі, розтікатися перлами сліз?
Такі ми, визнаю, з цим нічого не зробиш. Більшість з нас.

Міла - ніжна, тендітна. Загублена у часі. Панна з простонароддя. Не за статками, за почуттями, душевним настроєм, за вдачею.
Обліковець - він не ангел. Важко сказати, хто він. Не охороняє, веде облік радостям і печалям.
Не подумайте, це не історія кохання Міли і обліковця. Все надто складніше.
Це історія Міли, яка прагнула любові, життя і щастя. А отримала... купку монет із золота.

Взагалі, скажу, мене багато що дратувало в цій історії. Чесно, ну не вірю я, що десь так ще живуть в Україні. І що до циган ставляться відверто презирливо... Та, власне, це не головне в книзі. А головне тут, вірніше, головна - Міла. Ні, вона не циганка, і не байстрюк якийсь там. Звичайна дівчина.
Вона так мало хоче в цьому житті, але це водночас так багато: кохати, бути коханою, бути щасливою.
Не судилося, ой не судилося.

Золоті монети обтягували карман обліковця, а Міла впевнено наближалася до свого самого найбільшого розчарування.
Зо що тобі так, дівчино? Чому стільки бід і нещасть на таке ніжне серце? Чому саме ти?
Немає відповіді. На жаль.
Але є надія.

Две кучки монет. Серебряная и золотая. Серебряная - радости, золотая - боли и печали. Золотая кучка заметно больше.
Мила - золотой богатей. Но это совсем невесело. Грусть накатывает даже на учётчика, а он вообще не должен иметь чувств.

Украинская литература, даже современная, почему-то часто грустная и невеселая. Печаль и боль очень частые её спутники.
Наверное, сказывается многолетняя нелегкая история. А может, мы уже привыкли лелеять свою боль, растворяться в печали, растекаться жемчугами слез?
Такие мы, признаю, с этим ничего не сделаешь. Большинство из нас.

Мила - нежная, хрупкая. Затерянная во времени. Панна из простонародья. Не за состояниями, - за чувствами, душевным настроением, по натуре.
Учётчик - не ангел. Трудно сказать, кто он. Не охраняет, ведет учёт радостям и печалям.
Не подумайте, это не история любви Милы и учётчика. Все намного сложнее.
Это история Милы, которая хотела любви, хорошей жизни и счастья. А получила... кучку монет из золота.

Вообще, скажу, меня многое раздражало в этой истории. Честно, ну не верю я, что где-то так еще живут в Украине. И что к цыганам относятся откровенно презрительно... Но, собственно, это не главное в книге. А главное здесь, вернее, главная - Мила. Нет, она не цыганка и не незаконнорожденная. Обычная девушка.
Мила так мало хочет в этой жизни, но это в то же время так много: любить, быть любимой, быть счастливой.
Не суждено…

Золотые монеты обтягивали карман учётчика, а Мила уверенно приближалась к своему самому большому разочарованию.
Зо что её так? Почему столько бед и несчастий на такое нежное сердце? Почему именно она?
Нет ответа. К сожалению.
Но есть надежда.

Комментарии


Чудова рецензія! Як і багато інших, вами написаних. Я регулярно читаю ваші відгуки!
Мені книга теж сподобалась. І цілком з вами згідна - носити сум в серці, то аж надто наше, аутентичне, ментальне. Генетична пам"ять, мабуть. Предки страждали, а ми це відчуваємо.


Дякую Вам, Іро. Мені приємно чути.
Так, ми справді носимо сум в душах. На жаль, останніми роками він тільки збагачується.


то по ШВ читаешь? заявила Украину, да7


Факультатив Франция у меня, а это абракададра)


ахаха)) уж не Шмитта ли ты там заявила?)))


Его)


прикол)) теперь понятно почему Леся поржала надо мной


Вряд ли поэтому) я ведь после тебя заявляла)


значит был кто-то до нас)))


Видимо, да)


Я не читала цей твір, але Ваша рецензія мене глибоко вразила, і я хочу його прочитати. Але ж.
Як символічно все у цьому творі і нашому житті. Бо ж кажуть: радість - то скороминуще, а горе і біль - то неоціненний досвід, а отже і цінність його вища (це я про аналогію у творі, в моєму розумінні). Треба бути оптимістом, щоб зламати систему, і залишити ті стереотипи з пережитками минулого там де їм місце, тобто у минулому =)


Дякую.
Треба бути оптимістом у наш час ще й щоб просто жити. На жаль, так.


Стовідсотково! Все залежить не від проблеми, а від нашого ставлення до неї, з будь-якої проблеми є, як мінімум, два виходи... =)


Я теж так думаю)