5

Чудова книга, з якого боку не глянь! Сюжетом, мовою, піднятою темою, глибиною... В ній я зустрілась із принципово іншою Люко Дашвар, за моїми відчуттями. Авторка залишилась такою ж проникливою і відвертою, що вміє вразити в саме серце, торкнутися найпотаємніших куточків душі, що не боїться ворушити, заштовхнуті далеко-далеко страхи, але у цьому творі вона не зневірена, не песимістична, вона налаштована на бій із обов"язковою перемогою! Бо жити не страшно, коли бабця поруч. Та бабця, що втілює життєву мудрість, досвід поколінь, що підтримає і скерує на той шлях, куди вказує серце, бо

Серце не підведе - поведе тільки туди, де людина має бути...

Я вірю в генетичну пам"ять, пам"ять роду. Якщо ми крізь віки успадковуєм колір очей, статуру, хвороби, навіть манеру поведінки, то хіба не можем успадкувати долю? Чому ми кожні сто років із голими грудьми й порожніми руками йдем на барикади, а до кінця справу довести не вмієм? Прокляття?
Майдан - це окрема, дуже дорога і дуже болюча тема, але й він уже став ланкою національного геничного ланцюга, що закручується по спіралі вверх.
Я особливо ціную вміння авторки виписувати образи/характери своїх персонажів - вони живі, не чорно-білі, вони всі мають право вибору і право боротися за своє щастя. Але найголовніше, про що нагадує роман: найцінніший скарб, найдорожчий спадок, що й близько не стає до порівняння із золотом та діамантами - це гідність окремої людини, душа сім"ї, пам"ять роду:

По-божому, коли людина сама своїх предків знає! Тому і поміч не потрібна, бо рідна кров - покров, захист. А хто кров свою не шанує, тому помагати гріх! Кожен свої шляхи сам здолати має.