5

Коли ви в горі, коли ви щохвилини сподіваєтесь якогось лиха і душа ваша напружена, мов струна на струменті, раджу вам зупинити годинники. Якщо ви стежите за ними, вони без кінця продовжують ваші муки. Коли ж забуваєте за них, вони нагадують про себе, як цегла, що падає на голову. Вони байдуже рахують ваші терпіння й довгими стрілами-пальцями наближають хвилину катастрофи.

Це історія про біль. Про нестерпний і пекучий біль, який змушує тебе безцільно бродити хатою і вдивлятись в тіні від свічки на стінах, поки твоя дитина просто помирає. А ти нічим не можеш допомогти. Як це, коли розумієш свою безсилість, свою безпомічність? Коли просто змушений чекати неминучого? І жодної надії вже не лишилося... Тільки в останню хвилину з'являється якийсь просвіт, але і він згасає...

Ця історія навчає цінувати кожен момент з дорогими людьми. Вони завжди залишаються поряд, в нашому серці, де спогади про щасливі миті житимуть вічно...