5

Скажу відверто, сподівалася прочитати щось мегапростеньке, типове, де героїня страждає й звинувачує весь світ у цьому.
І що я отримала натомість? Ох, приємність - не те слово!
По-перше, хочу відзначити прекрасну мову Світлани Талан. Я звернулася до її роману, оскільки вона моя землячка. Було дійсно цікаво, чим зможе здивувати. І зізнаюся, налаштована я була скептично. А дарма! Жінка вміє. І пише. І пише не абияк, а так, що серце зупиняється, аби пережити кожнісіньке слово, проковтнути його й втішитися таланту автора. Красиво. Справді. До того ж, у книзі письменниця знайшла місце поезії. Прегарно.
По-друге, дуже вразила продуманість образів. Настільки зачепила бабуся, що я ледве стримувала сльозу. Із психологічної точки зору всі персонажі домальовані, я б сказала, до крапочки. І ті зрадливі стерви, і ті неіснуючі сьогодні янголи...
Я була направду здивована, коли побачила реалії хворих на СНІД: їх залишають наодинці навіть батьки (БАТЬКИ!), що вже казати про інших людей? Нестримні муки та жахливий біль пронизують усю книгу. Слід просто задуматися.
Вразила й Даша. Хоча, як на мене, уже занадто ідеалізована ляля. Ну не може такого бути, щоб у подібній скрутній ситуації людина не думала про себе. Вона ж - утілення самопожертви та милосердя. Таких мало. Таких майже немає.
Прочитайте та задумайтеся, що життя не вічне, що життя непередбачуване...