3

Почну з того, що роботи Ірен мені подобаються. Наздоганяю те, що не прочитала два роки тому, коли почала знайомитись з її творчістю.

Оцінку знизила за три моменти:
1) тема вже заїжджена, одразу починаються асоціації з фільмами, книгами... Але я розумію, що нині дуже важко написати щось абсолютно нове. Плюс книгу могла читати людина, молодша за мене, яка не почала б проводити паралелі з аналогічними сюжетами. Для неї такі лінії були б новинкою. Так що в принципі вважатиму це ще одним баченням відомої теми приреченості й питання "як прожити останні дні?"
2) вважайте мене примхливою, але не люблю, коли залишають подальший розвиток конкретної важливої ситуації на розсуд читача. Я не маю на увазі, що хочеться детального опису на ціле покоління, ні! Хоча б розкрийте розв'язання основної проблеми! Начебто все зрозуміло, що буде саме так, але перегортаєш сторінку - і все. Кінець. І починаєш, наприклад, думати: "Сказав чи не сказав? Зробила чи не зробила?"
3) головна героїня чомусь дратувала. Ну така невпевнена, що жах бере, як же вона ото виживала досі.

Звісно, усі зауваження суб'єктивні. Книга написана легко, читається швидко. Як спосіб провести час в електричці цілком влаштувала. Якщо ви не проти знайомих тем, "серіальних моментів" і часткової незавершеності, читайте.