Больше рецензий

GraceMime

Эксперт

Эксперт Лайвлиба

14 сентября 2015 г. 10:37

77

5

Слава тебе, безысходная боль!

Сказати, що дуже люблю поезію, не можу. Мене хвилюють окремі речі у Стуса, Симоненка і Шевченка, подобається інтимна лірика Єсеніна і Блока, але завжди віддавала перевагу прозі у форматі роман/повість та й у виборі жанру я досить передбачувана, навіть, традиційно-нафталінова: реалізм, соціально-побутова драма тощо. Але у вірші Ахматової я закохана безапеляційно. І повертаюсь до них під відповідний настрій кожної осені, тільки стає похмуро і сиро за вікном, впродовж останніх 12-15 років.
Завжди вважала, що людям подобається те, що вони дійсно розуміють, розуміють несвідомо, серцем. В цьому, мабуть, і криється моє захоплення поезією Ахматової.
Ніхто не писав із такою щирістю про почуття, вивертаючи душу назовні, із такою ніжністю і щемом, із таким надривом і болем. Рядки пронизані безнадією і якоюсь приреченістю. Мова її віршів багатогранна, витончена, мелодійна; так багато любові, трагізму від втрати переживає лірична героїня; як навколишній світ то гармонує, то дисонує із внутрішнім світом персонажа. Ніколи головою не підбереш таких потрібних і влучних слів, щоб описати, закувати в риму всі ті емоції і відчуття, скільки би не студіював довідників і словників, так може писати тільки зболена, вистраждана душа.
Низько схиляюсь перед творчим генієм поетеси, шкода тільки, що поживу для музи давали їй нелегкі уроки життя.

Любовь покоряет обманно, Напевом простым, неискусным.