4

Ганьба принцесам.

Карпа - це настрій. Це "дахозрив". Це певний етап у житті, який просто треба прожити. Прожити так, як це роблять її персонажі, або зробити це просто разом із ними.

Перше знайомство з творчістю Ірени почалось із "Фройд би плакав": книги, сповненої гумору, абсурдних історій і заплутаних ситуацій та почуттів. Не все стало зрозуміло одразу, проте після того, як протягом років цей клубочок розплутався до кінця завдяки власним спостереженням та (яке банальне слово!) досвіду. За першим клубочком пішов другий, яким стало "Перламутрове порно".

Хочу наголосити на тому, що обидві книги об'єднує клаптиковість: історія не одна, їх безліч, і ти ніколи не знатимеш, що прочитаєш наступним. Мені здається, у цьому вся суть. Адже

Життя, як і хорошу книжку, треба жити так, аби могти відкрити його на будь-якій сторінці і не почувати жодної втрати. Щоби не треба було вертатися назад.

Головне - щоб таке життя нас влаштовувало. Іноді просто хочеться не клаптиків та епізодів, а суцільну картину, яка тягнеться, як нитка з клубочка. Цікава, яскрава нитка.

Трагічна непередбачуваність вкупі з "до всього причетною і за все відповідальною" героїнею загострює всі твої власні проблеми, на які ти починаєш дивитись через призму сарказму та розуміння того, що нічого не розумієш. Розібратись? Немає сенсу. Ескапізм як вихід. В буквальному сенсі. В інший світ? В іншу книгу?