5

Чудовий історичний роман, де на тлі боротьби за самостійність і незалежність України спалахує справжнє кохання.

1919 рік. На українських землях точаться бої. Воюють війська Симона Петлюри (сюди входить і Галицька Армія, і Самбірська, загалом західноукраїнські військові), Білі війська Денікіна та війська Червоної армії (більшовики). Так, певно в голові у вас промайнула думка, що Петлюра зрадник (так нам закладали в голову у школі), що він ворог. Так звісно він ворог, але ж не нам, українцям, а червоним москаликам. Ми, українці, були так близько до перемоги, до незалежності і самостійності ще в 1919 році, аж печаль бере, що не здолали Червону армію і війська Денікіна. А були так близько, навіть до Києва увійшли, пройшли урочистим маршем, але зрадників і тоді було повно, як і тепер. І тоді віддавали накази: «Не стріляти! Вирішуємо все на мирних переговорах!» і тепер так само. І ворог той самий, що й тоді…. Ворог він скрізь ворог.

Маруся – героїчна постать, життя якої, як і смерть, овіяна легендами, міфами та переказами. Вона ще за життя стала легендою. Їй приписують надзвичайні сили, мовляв, була характерницею, вміла рани лікувати, кулі зупиняти та в вогні не горіла. Вона очолила Галицьку армію після того як троє її братів померли за Вільну Україну. Вони були отаманами Соколовськими, а вона отаманшею Соколовською. Поважали її, шанували її, хоч зовсім юна була та й на вигляд тендітна. Але, коли в її руках опинялася зброя а під нею гарцював її улюблений сріблястий кінь Нарцис, не було нікого відважнішого за неї. Йшла на ворога, немов навіжена звірюка. Розсудлива була та кмітлива. Де вона навчилася військової справи? А то все батько – виходець з Холодного Яру, ще змалечку частував дітей героїчними козацькими оповідками про звитягу українських воїнів, а улюбленим твором були «Гайдамаки» Т.Г. Шевченка, розповідав про Байду, Хмеля, Трясила, Залізняка.

Не боялося серденько Марії ворожої сили, але перед вродливим воїном Мироном не встояло – віддалось почуттю. Нехай разом були вони недовго, нехай мало їм часу випало, але кохання те було справжнє, до останнього дня на землі…