Больше рецензий

1 октября 2014 г. 01:19

408

5

Міленка Єрговича я полюбила вже після першої перекладеної українською книжки - "Історії про людей і тварин".
"Срда" - вже друга. До того ж, друга в чудовому перекладі Каті Калитко, через яку часом доводиться собі нагадувати, що це переклад, а не оригінал.
Єргович, як і раніше, страшенно майстерний у плетенні інтриг людських доль: його розповіді такі заплутані й такі насичені (і психологічними деталями, й подіями, й відсиланнями до історій різного масштабу), що про кожного персонажа можна б написати окремий роман. Але цей роман - про вбиту за невідомих обставин Срду, дівчинку невизначеної національності (циганка, росіянка, молдаванка, українка?) й непевного віку (13? 15 років?), котра з"являється в житті кожного головного персонажа (і кожному з них присвячено окремий розділ роману), але ніде не затримується надовго. І ніде насправді й не є. Себто вона просто не існує ніде, крім спогадів.
На ній тримається головна псевдодетективна інтрига ("хто вбив Срду Капурову?",), але ледь не від перших сторінок читач усвідомлює, що йтиметься насправді не про розслідування вбивства. І навіть не про саму Срду. А про всіх цих Ловрів, Лазарів, Том, Свєтланів і їхніх друзів-ворогів-родичів-сусідів разом узятих. Чи, як сказано десь в анотації на початку, про всіх тих, хто творить панораму життя сучасного Загреба.
Тож ідеться про сучасність. Але, як і раніше, драматизм Єрговичевих історій так чи так відсилає до югославських воєн 1990-х. Або й раніших воєн у регіоні - Другої і навіть Першої світової. Це неймовірні долі, карколомні родинні історії, в яких переплелися сербська, хорватська, боснійська, єврейська, німецька, російська і безліч інших кровей. І де завжди було багато смерті, ненависті, страждань. Але так само багато любові, пригод і сподівань. Власне, це те, що особливо вабить у Єрговича: попри всі ці війни, невиліковні хвороби, наглі випадки і смерті, які випадають якщо не самим персонажам, то їхнім предкам (і це - не авторська вигадка, а констатація реальності тих країв, де ще неповні двадцять років тому в братовбивчих війнах гинули десятки тисяч людей, а ще більше втрачали домівки і надію на спокійне життя на багато-багато років наперед).. так-от, попри все це, Єргович не залюблений у страждання своїх героїв. Він відчуває і розуміє кожного з них. Навіть того, хто в очах суспільства є злочинцем, неробою чи просто ідіотом.
Бо життя, таке тендітне й непередбачуване, дивним чином завжди в нього перемагає. Навіть важко пояснити, як саме. Але після Єрговича і справді щоразу виникає одне й те ж відчуття, що в словах врешті зводиться до однієї доволі банальної істини: життя варте того, щоб його прожити. І так, щоб за нього боротися. Не лише за своє, а взагалі за будь-чиє. Чому? Бо більшої цінності просто не існує.
Якщо зовсім коротко і без спойлерів, то для мене Єргович - чи не головне читацьке відкриття року.
п.с. до речі, Міленка Єрговича вже не один рік називають потенційним кандидатом на Нобелівську премію. звісно, всі ці міжнародні премії (особливо нобелівка) - це передусім політика, а не питання літературної якості. але чому б і ні? всі передумови для цього є.

Комментарии


Жаль, что на украинском(((( Понимаю далеко не всё, всё же портал русскоязычный....


здесь это вдвойне логичный ход: Ерговича на русский практически не переводили, только отдельные рассказы из "Сараевского мальборо" печатали в "Иностранке". Это при том, что по-украински есть уже две книги - "Срда поет в темноте на Духов день" и"Истории про детей и животных", и даже по-белорусски (!) есть два перевода: то самое "Сараевское мальборо", которое сделало Еврогвича знаменитым, и "Иншалла, мадонна, иншалла".


На самом деле, я не первая: здесь было много рецензий на украинском и до меня:)
Просто показалось логичным писать на украинском - об украиноязычных, а на русском - о русскоязычных книгах. Ведь тот, кто схочет прочитать этот перевод, все равно должен понимать украинский...