4

Я ще не визначилася остаточно зі своїм відношенням до творчості Люко Дашвар, як і з однозначною оцінкою прочитаного. З одного боку, я розумію, чому кажуть, що це — белетристика, а з іншого — навіть в казковому зчепленому сюжеті є те, що зачіпає. Отак і блукаєш з літературою, не в змозі її оцінити.

«Хочу, щоб ти знав про Вербицьких головне: Вербицькі жертвують усім заради щастя своїх дітей.»

Історія сім'ї Вербицьких дещо схожа на історії так званих аристократів: рід лікарів, гарна квартира, багато грошей, Іветта Андріївна Вербицька, її дочка — Ліда та їхня домашня робітниця. Ідеальні Вербицькі понад усе. Майже ідеальні, адже у них є таємниця — брат Ліди Платон, він не зразковий Вербицький, тому трохи "псує" картину. І, як будь-яка мама, Іветта Андріївна намагається дати Платосику все найкраще і постійно його жаліє. Кажуть, що мама найкраще знає, що потрібно її дитині. Але ж навряд чи краще сидіти в чотирьох стінах і запихатися ліками замість того, щоби навпаки — дати якомога більше свободи хлопцеві, наскільки це можливо, дати розвитися хлопцеві природньо.
Вербицькі мало жили зі свободою. Ліді постійно нагадували, що вона — Вербицька, натякаючи на очікування результатів від "правильного життя", Платосика Вербицького навпаки — цькували сидіти вдома, постачаючи дорослому хлопцеві купу гумових лялок. То де ж тоді "правильне життя"? Може не воно не таке, як уявляє собі Іветта Андріївна? А може воно для кожного своє?
Ковточком свободи для Ліди має стати чоловік Стас, а для Платосика мати шукатиме справжню, а не гумову, ляльку по всьому світу. Але чи легко спекатись ярма, яким стало славетне прізвище? Чи легко не бути маминою дочкою аж настільки? Чи легко зрозуміти, що є життя поза Вербицькими і воно — твоє власне?

«Звичний світ руйнувався, і цього ясного зимового ранку Ліда не розуміла, яким стане новий — лихим чи добрим».

Чи легко стати ковточком свободи в ненормальному світі Іветти Андріївни? Чи легко створити тут власну сім'ю? Зовсім ні. Проте, за кожною долею є завіса, що закриває сердечні рани і пояснює вчинки. Саме її треба відкрити. А наприкінці ви будете здивовані тим, хто врятує ситуацію і залишиться людиною.
Суттєвим мінусом для мене став… секс. Забагато сексу, забагато його а книжці, навіть в якості якоїсь проблеми чи сюжетної лінії. Можна було би спокійно без цього обійтися. Принаймні не в такій кількості. Занадто вже аномально. Правда, й весь сюжет часом нагадує мозаїку, причому не дуже правильну. Така вона — белетристика, проте, скоріше всього ще книжку прочитаю. Хочеться визначитись зі ставленням. Поки шо — звичайно, посередньо і сучасно, в негативному сенсі цього слова, але разом з тим, є щось, що не відпускає. А ще сподобалась двозначність заголовку. "Мати все" чи "Мати — все?" — в цьому основний конфлікт твору.