4

дуже важко найти потрібні слова про роман, який я пеерчитувала н-ну кількість раз, і випадково я натрапила на пристойно лаконічний уривок рецензії: "Адже так страшно почути «я тебе не кохаю», і так приємно знати, що кохають саме тебе. Але коли приходить впевненість щодо останнього, часто звідкись з’являється зверхність, внутрішній спокій, навіть байдужість. Та людина просто звикає до кохання! Вона не бачить його цінностей, не прагне побачити. Але ж ти ладен зробити будь-що, коли втрачаєш це джерело тихої, мирної, ідеальної любові. І навіть не тому що хочеш повернути оте відчуття спокою, а тому що вмить усвідомлюєш, що любиш тільки його, це небурхли-ве, але завжди повноводне джерельце. Любов породжує любов. Але звичка огортає очі коконом туману, який не дозоляє це вчасно відчути.
Навчитися бачити крізь цей туман і покликаний «Ґудзик».