5

Для мене це чудовий постмодерністський твір який відкрив для мене Ірен Роздобутько як песьменицю.
Книга з досить несподіваним закінченням, і непередбачуваним як на мене сюжетом.
Роман насправді постмодерністський з долею іронії, що так приваблює мене в сучасній літературі. Він спонукає щось вирішувати, робити важливі кроки. Ох, якби я хотіла отимати цей Амулет Паскаля, що надає поштовх до дій.
Головна героїня - це молода дівчина що трохи філософськи - скептично дивиться на життя і їде хтозна куди на роботу до такого собі місьє Паскаля, з дивною умовою прийому, щоб розливати вино йому і його гостям. І навідміну від інших без всякої гри отримує Амулет, як символ поштовху до дій.
А можливо вона нікуди не їхала? І це все відбулось не в цій реальності?

І досить добре знаю, що таке — кінець... — вела вона далі. - Ти гадаєш, що це смерть?..
Кінець — це коли за кілька годин перед тобою, як у кіно проходить усе минуле життя. Проходить, крутиться перед очима, і ти розумієш, що все в ньому було не так! Ось це насправді страшно. Тому що ти все одно продовжуєш жити. Жити, бо надто жива і шалено любиш відчувати будь-які дотики, навіть порізи.