4

У мене із книгами пані Ірен - складні стосунки. Враження від читання її романів нагадує тригонометричну криву - то повзе вверх, то різко обривається як не до нуля, то й у мінусову площину. Один абзац може викликати захват, а в іншому я можу напоротися на якусь таку банальщину, що важко стримати розчарування. Особливо мене бісять у її творах оці припадки мегауспішної жінки, яка все рівно не така, як інші, і в серці має те, що не вмирає. Виражаються вони найчастіше фразами про те, як вона не знаходить собі місця у найдорожчих готелях світу, маючи можливість купити найкращі речі і т.д. Мені воно чомусь тхне фальшем... як речі Abidas i G&D...
Менше з тим.

Сам сюжет "Якби" мені сподобався. Я люблю отакі от повернення у минуле, коли можна зовсім по-іншому глянути на усталені вже з роками речі, адже з роками певні спогади стираються, шліфуються чужими думками і словами, і все виглядає зовсім не так, як було насправді.
Взагалі такі книги потрібні, щоб хоч іноді глянути на своє життя з боку. А чи там я, де хотіла бути кілька років тому? а чи з тими я людьми? Не для того, щоб жалкувати про щось зі словами "от якби я тоді...", ні, а щоб змінити щось конкретно зараз і негайно!
Я ніколи не грішила отим "якби", не хотіла повернутися у минуле, аби щось змінити. По-перше, я завжди розуміла, що це просто потішить мою фантазію на кілька годин, але насправді суті діла не змінить, а по-друге, я завжди намагалася робити все так, аби потім не жалкувати.
Адже є речі, які неможливо змінити, навіть повернувшись у минуле. Дещо нам дається не для того, щоб ми його міняли, а щоб ми його просто пережили.